01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.08.2009 № 37/73
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання:
представників сторін:
позивача: Лаврова О.В. (дов. від 11.08.09 б/н);
відповідача: Ковальчук І.І. (дов. від 20.11.08 № 220/941/д);
прокуратури: Лесько Г.Є. (дов. від 31.07.09 № 3165),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Військового прокурора Київського гарнізону
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.04.2009
у справі № 37/73 (суддя
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Емансіс"
до Міністерства оборони України
про стягнення суми,
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.09 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Емансіс” 2139000, 00 грн. основного боргу, 21390, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням, Військовий прокурор Київського гарнізону звернувся з апеляційним поданням, в якому просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Подання мотивоване тим, що 29.12.08 платіжні документи за договором від 24.12.08 № 9 були повернуті виконавцеві із Департаменту фінансів Міністерства оборони України без оплати у зв'язку із скороченням бюджетного фінансування, а отже, не були взяті на бюджетні зобов'язання розпорядником бюджетних коштів - Міністерством оборони України та Державним казначейством України. В апеляційному поданні зазначено, що видатки за таким зобов'язанням для розрахунку з позивачем відповідно до бюджетної процедури не можуть бути здійснені, а виконання рішення суду призведе до грубого порушення бюджетного процесу, перешкодить виконанню бюджетних програм, затверджених бюджетним розписом на 2009 рік, та завдасть значної шкоди фінансовим інтересам Міністерства оборони України та держави в цілому.
Позивач подав відзив на апеляційне подання, в якому просить залишити рішення без змін, а подання без задоволення.
Розглянувши мотиви апеляційного подання, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
24.12.08 відповідно до результатів відкритих торгів на закупівлю устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного між Міністерством оборони України (далі-відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Емансіс” (далі-позивач, виконавець) був укладений договір про закупівлю продукції за державні кошти № 9.
Пунктом 1.1. договору від 24.12.08 № 9 передбачено, що виконавець зобов'язується поставити для потреб Міністерства оборони України устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне згідно специфікації, а замовник зобов'язується забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки та за цінами наведеними в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до Специфікації сторони погодили, що виконавець здійснює поставку продукції (комплекс рентгенівської діагностики Emamsis Digital X Ray System - мобільна рентгенівська система PLX 102 Св. про держ. реєстр. № 6316/2007) у кількості 31 шт. вартістю 2139000,00 грн.
В п. 3.2 договору від 24.12.08 сторони погодили, що оплата вартості продукції замовником здійснюється за рахунками - фактурами виконавця, підписаними, без використання факсиміле, директором (уповноважено особою), головним бухгалтером та завіреними печаткою виконавця.
Порядок розрахунків - оплата фактично поставленою продукції на підставі належним чином оформлених документів (п. 3.3. договору від 24.12.08 № 9).
Відповідно до п. 4.2. договору від 24.12.08 № 9 одержувачем продукції є військові частини замовника згідно додатку 3 (Військова частина А 1952, адреса: 03131, м. Київ, с. Чапаївка, вул. Любомирська, 1).
Приймання-передача продукції по кількості проводиться відповідно до товаросупровідних документів, а по якості відповідно до документів, що засвідчують його якість згідно п.6 цього Договору. Виконавець разом з продукцією надає вантажоодержувачу замовника копію Специфікації до договору. Приймання-передача продукції оформляється актом прийому за накладною, яка підписується матеріально-відповідальними особами кожної із сторін. В накладній, у повній відповідності до Специфікації до договору, обов'язково зазначається: найменування продукції, назва виробника, одиниці виміру, кількість продукції, ціна за одиницю продукції та загальна вартість поставки. Виконавець надає вантажоотримувачу замовника завірені копії сертифікатів відповідності (надаються замовнику протягом 30-ти днів з моменту поставки) та копію свідоцтва про державну реєстрацію виробу в Україні у 3 примірниках (п. 5.1. договору від 24.12.08 № 9).
В пункті 5.2. договору від 24.12.08 № 9 зазначено, що у разі виявлення нестачі продукції складається акт за підписами уповноважених осіб, які здійснювали приймання-передачу продукції. У разі виявлення некомплектності продукції, поставки продукції, що не відповідає за торгівельною назвою цьому договору або товаросупровідним документам, складається акт за підписами уповноважених осіб, які здійснювали приймання-передачу продукції, який є підставою для повернення продукції виконавцю. У разі виявлення продукції якість якої не відповідає вимогам цього договору або документам, що засвідчують якість (п. 6 цього договору), уповноваженою особою замовника складається акт про виявлені дефекти, який є підставою для повернення продукції виконавцю. Про виявлені порушення цього договору щодо кількості та якості продукції замовник письмово повідомляє виконавця відповідно п. 7 цього договору.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчать, що позивачем було поставлено відповідачу продукцію вартістю 2139000,00 грн., що підтверджується видаткової накладною від 24.12.08 № 443 та довіреністю серія ЯЛФ від 25.12.08 № 54475.
Факт отримання відповідачем продукції за вказаною накладною підтверджується підписом та скріплений печаткою відповідача. Жодних заперечень щодо якості, кількості, некомплектності продукції замовником виконавцю не пред'являлось.
Позивачем на оплату вартості продукції був виставлений рахунок-фактура від 24.12.08 № 513.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Безпідставними є посилання відповідача на те, що лише за умови надання бюджетних асигнувань у відповідача виникає обов'язок оплатити вартість поставленого устаткування з огляду на наступне.
У відповідності до п. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, зокрема, міністерства в особі їх керівників, в даному випадку головний розпорядник - Міністерство оборони України.
Згідно з п. 2 ст. 21 Бюджетного кодексу України кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Статтею 61 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” передбачено, що органи Державного казначейства України здійснюють облік зобов'язань розпорядників бюджетних коштів у порядку, визначеному Державним казначейством України, та відображають їх у звітності про виконання Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють відповідні видатки за загальним фондом бюджету тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік в органах Державного казначейства України, та у разі їх відповідності бюджетним паспортам.
Розпорядники та одержувачі бюджетних коштів державного і місцевих бюджетів, які перебувають на казначейському обслуговуванні, здійснюють реєстрацію зобов'язань в органах Державного казначейства відповідно до вимог Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства, затвердженого наказом Державного казначейства України від 09.08.2004 N 136 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.08.2004 за 1068/9667 (далі - Порядок). Порядком визначено, що органи Державного казначейства обліковують в бухгалтерському обліку виконання бюджетів усі зобов'язання (минулого та поточного бюджетних періодів) розпорядників бюджетних коштів, незалежно від меж планових призначень (тимчасових планових призначень).
Відповідно до п. 3.1. договору від 24.12.08 № 9 платником за договором є Міністерство оборони України. Оплата здійснюється за рахунок коштів загального фонду КПВК 2101080.
Зазначення у договорі джерелом фінансування вартості устаткування коштів Державного бюджету України не впливає на обов'язок замовника щодо оплати вартості отриманого товару, оскільки чинним законодавством не передбачено звільнення Міністерства оборони України від обов'язку оплатити вартість отриманої продукції в разі відсутності бюджетних асигнувань.
До того ж, згідно зі ст. 1 Бюджетного кодексу України, цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Відносини, що виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, а тому відсутність у Державному бюджеті України коштів не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх обов'язків.
В судовому засіданні прокурор стверджував, що відповідно до нарядів від 26.12.09 № 961-08/36, від 13.02.09 № 70 устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю “Емансіс” в кількості 31 одиниці, а тому не підлягає оплаті.
Однак, позивач у відзиві на апеляційне подання вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір на відповідальне зберігання продукції від 26.12.08 № 9/2 (знаходиться в матеріалах справи), відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання на безоплатній основі майно та повертає його поклажодавцю у схоронності.
Згідно з п. 1.2. договору від 29.12.08 № 9/2 право власності на майно до зберігача не переходить, воно не можу бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третім особам.
Таким чином, по вказаному вище договору позивач є зберігачем майна, а не власником.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене вище, доводи апеляційного подання є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.09 у справі №37/73 залишити без змін, а апеляційне подання - без задоволення.
2. Матеріали справи №37/73 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
25.08.09 (відправлено)