Провадження: 22-ц/790/1510/15
Головуючий 1 інстанції - Григор'єв Б.П.
Справа № 641/857/14-ц Доповідач - Гуцал Л.В.
Категорія: кредитні
19 травня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Гуцал Л.В.,
суддів - Крилової Т.Г., Коростійової В.І.,
за участю секретаря - Литвин О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторінг Україна» на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2014 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановила:
30 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду з зазначеним позовом.
Позивач просив стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 004 262,98 гривень.
Посилався на те, що 03 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML700/880/2007. За умовами цього договору Банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 50 000 доларів США, а остання взяла на себе зобов'язання прийняти, належним чином використати та повернути кредитні кошти у строки, зазначені в кредитному договорі, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом, в порядку та умовах, що визначені кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 того ж дня - 03 вересня 2007 року було укладено договір поруки №SR ML 700/880/2007. За умовами договору останній прийняв на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед кредитором.
29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Згідно з вищевказаним договором ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором №ML700/880/2007 від 03 вересня 2007 року, таким чином отримало всі права вимоги до боржника за вказаним кредитним договором.
У порушення умов договору ОСОБА_1 належним чином свої зобов'язання не виконує, внаслідок чого станом на 30 вересня 2013 року утворилась заборгованість по тілу кредиту, яка складає 27 019,96 доларів США та пеня - 788 292,44 гривень.
Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення судом норм матеріального і процесуального права.
У суді апеляційної інстанції представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» апеляційну скаргу підтримав.
Представник відповідача ОСОБА_1 проти задоволення скарги заперечувала, вважала що позов є недоведеним.
Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечував, вважав, що його зобов'язання за договором поруки припинилися.
Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того факту що він є належним позивачем, та не надав доказів належного розрахунку розміру заборгованості, зокрема, з урахуванням строків позовної давності. Разом з тим, суд зазначив, що позов подано в межах позовної давності. Отже, висновки суду є суперечливими та не зрозумілими. Доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. Крім того, при ухваленні рішення суд не звернув уваги на доводи відповідача ОСОБА_2, який зазначав про припинення своїх зобов'язань за договором поруки.
За таких обставин, судова колегія вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати, як таке що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові з інших підстав.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
03 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ML700/880/2007, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 50 000 доларів США.
Згідно п. 1.5 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розміри та строки визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Останній платіж повинен бути внесений 03 вересня 2025 року.
На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 03 вересня 2007 року було укладено договір поруки №SR ML 700/880/2007, згідно до умов якого останній зобов'язався відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором перед кредитором.
Крім того, кредитні зобов'язання ОСОБА_1 були забезпечені іпотекою, предметом якої була двокімнатна квартира АДРЕСА_1 (п.п ч.1 та п.3 ч.2 кредитного договору).
29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Згідно з вищевказаним договором ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором №ML700/880/2007 від 03 вересня 2007 року, і таким чином отримало всі права вимоги за вказаним кредитним договором. Заперечення відповідачів щодо недоведеності позивачем права на позов є безпідставними.
Судовим розглядом також встановлено, підтверджено письмовими доказами та визнається позивачем, що у зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем взятих на себе зобов'язань, 27 травня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з солідарних боржників за кредитним договором №ML700/880/2007 від 03 вересня 2007 року та договором поруки №SR ML 700/880/2007 від 03 вересня 2007 року. У позові Банк просив стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 635 597,15 гривень, яка складається: з основного боргу - 49 310,49 доларів США; відсотків - 16 941,52 доларів США; пені - 296,64 гривні. При цьому Банк, скориставшись своїм правом заявив вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань в цілому, тим самим змінив, визначений сторонами договору строк повернення кредитних коштів (а.с.120-122).
29 жовтня 2010 року ОСОБА_1, зі згоди Банку, була реалізована іпотечна квартира та отримані від продажу нерухомості кошти в розмірі 40 000 доларів США були внесені боржником на погашення кредиторської заборгованості (а.с.87,125).
Ухвалою Комінтернівського районного суду м.Харкова від 13 грудня 2011 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було залучено до участі в справі в якості правонаступника позивача ПАТ «ОТП Банк» (а.с.124).
Ухвалою того ж суду від 13 грудня 2011 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було залишено без розгляду, з підстав повторної неявки представника позивача в судове засідання (п.3 ч.1 ст.207 ЦПК) (а.с.126).
Що стосується позовних вимг до поручителя ОСОБА_2, то такі задоволенню не підлягають, оскільки його зобов'язання за договором поруки припинилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після встановлення строку, встановленого в договорі, а також, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53 цс14).
Убачається, що згідно умов кредитного договору кінцевий термін повернення кредиту - 03 вересня 2025 року. Разом з тим, пунктом 1.9 цього договору передбачено, що Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконаня зобов'язань щодо повернення кредиту в цілому, у випадку невиконання боржником або поручителем договірних зобов'язань.
Пунктом 4.1 договору поруки передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. Тобто у договорі поруки не встановлено строки поручительства, після якого порука припиняється.
Як встановлено вище та визнаєтся позивачем, ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого у спірних правовідносинах є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і п. 1.9 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, звернувшись 27 травня 2010 року до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про дострокове стягнення в солідарному порядку всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.
Той факт, що позов було залишено без розгляду не свідчить про те, що Банк такої вимоги до поручителя не заявляв. Слід зазначити і те, що ухвала суду про залишення позову без розгляду позивачем оскаржена не була.
Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання. У такому випадку останній мав пред'явити даний позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від зміненого строку виконання зобов'язання, тоді як у друге звернувся до суду лише 30 січня 2014 року.
Оскільки протягом шести місяців від цієї дати позивач позов до поручителя не пред'явив, то відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_2 вважається припиненою.
Натомість суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув та помилково дійшов висновку про недоведеність позовних вимог до поручителя ОСОБА_2.
Що стосується позовних вимог до ОСОБА_1 то такі задоволенню не підлягають з підстав їх недоведеності позивачем.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За правилом ч.2 цієї статті докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Таким чином, тягар доказування обгрунтованості своїх вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 10 ЦПК України. Частина 3 ст.27 цього Кодексу проголошує, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
За змістом закону при пред'явленні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на підтвердження розміру такої заборгованості.
ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, посилалась на відсутність належного розрахунку розміру заборгованості за кредитним договором. Заперечення відповідача є обгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять належного розрахунку позовних вимог.
Так, за умовами кредитного договору (п.1.5) кредит повертається частинами і повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розміри та строки визначені у графіку платежів.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем 29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 було внесено на погашення кредитної заборгованості 40 000 доларів США.
На а.с. 56 міститься розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором станом на 18 червня 2014 року (який був наданий суду першої інстанції), де у графі «дата та сума погашення кредиту» відображено, що 29 жовтня 2010 року була погашена сума у 22 290,53 доларів США та заначено, що загальна сума заборгованості за кредитом складає 27 019,96 доларів США.
Разом з тим, суду апеляційної інстанції надано розрахунок заборгованості за спірним кредитом також станом на 18 червня 2014 року, але у графі «дата та сума погашення кредиту» відображено що 29 жовтня 2010 року була погашена сума у 40 000 доларів США та значено що загальна сума заборгованості за кредитом складає 9 310,49 доларів США (а.с.140).
Із наданих суду письмових доказів неможливо зрозуміти яким чином були розподілені кредитором 40 000 доларів США, внесені ОСОБА_1 у жовтні 2010 року, яким чином після цього нараховувались проценти та пеня, з огляду на те, що такі кошти внесені на часткове дострокове виконання боржником кредитних зобов'язань (таке право передбачено п.1.8 кредитного договору), але графік платежів у новій редакції сторонами кредитного договору підписаний не був. Наявні у матеріалах справи докази (а.с.9-13,15,56,57,123,125,140, 141) відповіді на ці питання не містять.
Крім того, як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань, шляхом внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі кредитного договору. Зокрема, позичальник повинен був щомісяця у встановлений графіком строк, надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число місяця строку.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 останній платіж за договором внесла 29 жовтня 2010 року, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся 30 січня 2014 року, включивши до позовних вимог всю заборговану суму.
Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань (правова позиція була висловлена у Постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116 цс 13).
Отже частина позовних вимог (з листопада 2010 по січень 2011 років) знаходиться поза межами строку позовної давності, про застосування якої відповідачем було заявлено суду першої інстанції.
Проте, відповідно до наданих позивачем письмових доказів, суд позбавлений можливості об'єктивно перевірити заперечення відповідача щодо правильності розрахунку заборгованості, та визначити розмір заборгованості у межах строку позовної давності.
Намагаючись сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, на виконання положень ч.4 ст.10 ЦПК України, апеляційний суд неодноразово оголошував перерву у справі, роз'яснював право надати докази на підтвердження доводів апеляційної скарги та роз'яснював наслідки не вчинення цих процесуальних дій. Зокрема, представникам відповідача пропонувалось надати належний, зрозумілий та обгрунтований розрахунок позовних вимог, зокрема із урахуванням строку позовної давності, проте таких доказів надано не було.
На підставі наявних у справі доказів, суд позбавлений можливості вирішити спір по суті, а тому відмовляє у позові до ОСОБА_1 за недоведеністю позовних вимог.
У разі усунення зазначених протирічь та здійснення належного розрахунку розміру заборгованості, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не позбавлено права на звернення до суду за захистом прав, які на його думку, є порушеними.
Керуючись ч. 1 ст.303, ст.304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторінг Україна» задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04 грудня 2014 року скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторінг Україна» відмовити з інших підстав.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді