Справа: № 826/9681/14 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
28 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Грищенко В.Е., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління ДМС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління ДМС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії. Свої вимоги обгрунтовує тим, що будучи жертвою посягань за ознакою віросповідання залишив Нігерію та у листопаді 2008 року прибув до України, де звернувся за наданням статусу біженця. При цьому, у відповідній заяві виклав всі обставини, що загрожували життю й слугували підставою для виїзду, а саме релігійне переслідування як християнина мусульманами. Посилаючись на те, що відповідачем не встановлено фактичних доказів того, що побоювання є реальним і обґрунтованим, тобто не вжито заходів для звернення до відкритих джерел з метою з'ясування ситуації у Нігерії, не взято до уваги інформацію, яка міститься у доповіді міжнародної правозахисної організації «Міжнародна амністія» чим реалізовано суто формальний підхід до розгляду справи та прийнято оскаржуване рішення без всебічного урахування всіх обставин. Просить рішення скасувати й зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Позивач народився у Нігерії, є громадянином цієї держави, за національністю нігерієць, не одружений, за віросповіданням християнин-протестант.
У 2008 році позивач залишив країну громадянської належності та нелегально прибув на територію України кораблем до порту м. Одеса.
06 серпня 2008 року позивач звернувся до Відділу міграційної служби у Чернігівській області, але наказом начальника Відділу від 27 серпня 2008 року № 55 в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця на підставі абз. 6 ст. 12 та ч. 2 ст. 9 чинного на той час Закону України «Про біженців» позивачу відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 лютого 2013 року вказане рішення визнано правомірним з огляду на те, що заява позивача вирішена з дотриманням вимог національного законодавства, актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини, а позивач під час її розгляду не довів обґрунтованості побоювань особистої небезпеки та переслідувань на батьківщині.
28 листопада 2013 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, причиною залишення країни його громадянської належності зазначив побоювання стати жертвою переслідувань через причини релігійного характеру.
Під час співбесіди цього ж дня позивач вказав, що він виїхав з Нігерії через проблеми, які виникли між ісламським радикальним рухом "Бокохарам" та мирними християнами. У 2008 році, коли він був на службі в церкві "Сіногога для всіх національностей" в м. Мей-дугрі, у приміщення церкви увірвалися терористи з руху "Бокохарам" та підірвали вибухівку, але він залишився живим. Тиждень мешкав у м. Лагос у своїх родичів, а потім виїхав з країни.
В ході розгляду Головним управлінням ДМС України в м. Києві заяви у позивача 06 грудня 2013 року, 24 січня 2014 року взято пояснення, прийнято наказ про оформлення документів для вирішення питання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18 грудня 2013 року № 559, 19 грудня 2013 року здійснено направлення його на медичне обстеження, двічі направлено запити на Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 18 грудня 2013 року № 12/578, від 10 лютого 2014 року № 12/53, відділ Укрбюро Інтерполу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 14 лютого 2014 року № 12/96, проаналізовано інформацію по країні походження позивача та 18 березня 2014 року у справі № 2013KYIV0178 прийнято висновок рекомендувати ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем.
У свою чергу ДМС України 20 травня 2014 року прийнято рішення № 213-14 про підтримку висновку Головного управління ДМС України у м. Києві та відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту після отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби всебічно вивчає і оцінює всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та в місячний строк приймає відповідне рішення.
При цьому, відповідно до п. 6.2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884, ДМС України повноважна вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви; з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення; звертатись з відповідними запитами до інших органів.
Судом першої інстанції встановлено, що підставами заявлених вимог є формальний, на думку позивача, підхід ДМС України до розгляду його заяви, не направлення відповідних запитів до різних державних та недержавних організацій, не проведення відповідного розслідування та прийняття, відповідно, оскаржуваного рішення без всебічного урахування всіх обставин.
Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції таких доводів позивача, оскільки матеріали особової справи позивача № 2013KYIV0178 містять ряд документів, які підтверджують вжиття суб'єктом владних повноважень заходів, спрямованих на отримання додаткової, підтверджуючої надану заявником інформації. Так, Головне управління ДМС України в м. Києві направлено іноземця на медичне обстеження, двічі направлено запити на Головне управління Служби Безпеки України України у м. Києві та Київській області, відділ Укрбюро Інтерполу Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в м. Києві, враховано отримані відповіді, проаналізовано інформацію по країні походження позивача з наявних відкритих джерел. Цю інформацію безпосередньо використано і ДМС України з особової справи заявника.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДМС України обґрунтовано зроблено висновок на підставі зібраних Головним управлінням ДМС України в м. Києві матеріалів, які є достатніми у конкретному випадку.
Що стосується тверджень позивача про те, що відповідачем не взято до уваги інформацію, яка міститься у доповіді міжнародної правозахисної організації "Міжнародна амністія", то колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не вказано якої саме інформації не взято до уваги, чи здатна така інформація вплинути на висновки органів міграційної служби та їх спростувати.
Також позивачем не зазначено яку саме доповідь повинен був використати відповідач. Необґрунтовано чому висновки саме цієї організації мали бути застосовані, за умов, коли законодавством передбачено отримання інформації з різних достовірних джерел. При цьому ні в самій позовній заяві, так і в поясненнях в судовому засіданні позивачем не було зазначено у чому саме отримані відповідачем та третьою особою матеріали не відповідають реальним обставинам у його країні походження.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені посилання є виключно загальними та такими, що конкретно не вказують на жодні можливі порушення зі сторони суб'єкта владних повноважень.
Однак, разом колегія суддів також зауважує про наступне.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2942-III, та Протоколом про статус біженців 1967 року всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців (расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів); 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Наявність підстав, передбачених у вищенаведених 2 і 4 пунктах, стосовно позивача судом не було встановлено.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що під час співбесід із заявником, виявлені суттєві розбіжності у відповідях, наданих ним безпосередньо.
Вказані розбіжності були наявні і у відповідях на запитання суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі розбіжності у твердженнях позивача не відповідають принципу, згідно якого він повинен довести точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Разом з тим, параграф 1 ст. 4 Директиви Європейського Союзу 2004/83/ЄС визначає, що спільно із заявником держава-учасник зобов'язана дослідити відповідні факти, викладені у заяві. Під час аналізу інформації по країні походження заявника не знайшли свого відображення повідомлення щодо вибуху церкви "Сінагога для всіх національностей" у м. Мейдугрі у період 2008 року. В засобах масової інформації було лише відображення, що угрупування вже кілька років веде війну проти влади вибираючи в якості цілей об'єкти, пов'язані з армією і поліцією. Її бойовики нападають на старійшин і лідерів релігійних громад. У 2009 році секта спробувала захопити м. Майдугурі адміністративний центр нігерійського штату Борно, але була розгромлена, однак частина екстремістів зуміла втекти від покарання.
Вказане також підтверджується і додатковою інформацією про саму радикальну нігерійську ісламістську секту "Бокохарам", яка відома з 2002 року, коли її ватажком став ОСОБА_4. Головною метою організації є введення шаріату на всій території Нігерії та викорі-нення західного способу життя. Група почала свою діяльність як мирна організація, однак влада підсилила атаки на неї, починаючи з періоду правління Джонатана, який ненавидить мусульман та іслам. Після вбивства 30 липня 2009 року аміра групи, вони ініціювали заворушення на півночі Нігерії (вогнище в штаті Баучі), нападаючи на християнські церкви і поліцейські ділянки.
Тобто, встановлено, що вказана позивачем подія мала місце після його виїзду з Нігерії.
Також слід зазначити, що допитаний в судовому засіданні позивач не зміг пояснити коли точно загинули його дружина та дочка, як саме виглядала церква до якої він ходив, що додатково ставить під сумнів факт присутності позивача під час подій у м. Майдугурі.
Щодо обставин неможливості повернення громадянина Нігерії на батьківщину, то він особисто повідомив, що не отримував погроз від радикальних ісламістських угрупувань в Нігерії. Основною причиною для виїзду з країни став випадок, пов'язаний із вибухом у церкві, яку він відвідував. До цього часу пошукач не отримував прямих погроз та не був об'єктом для переслідувань зі сторони радикальних ісламських угрупувань. Як повідомляв позивач після вибуху він переїхав до м. Лагос, де його ніхто не переслідував і йому не погрожував. За цих обставин, ДМС України також враховано, що в Нігерії є штати, в яких не діють закони шаріату і тому для заявника є можливість вільно та безпечно існувати на півдні країни.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем обгрунтовано не було встановлено, що стосовно заявника відбувалось переслідування та наявні перешкоди для його повернення до країни походження.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача не відповідають дійсним обставинам і не знайшли підтвердження матеріалами справи, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.