Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" серпня 2009 р. Справа № 37/157-09
вх. № 4523/4-37
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Шелкова О.Я., довіреність № 10/720 від 02.07.09р.;
третьої особи - не з'явився;
відповідача - Хоміч В.Г., довіреність № 21/584 від 26.06.2009 року. ;
розглянувши справу за позовом Головне управління МВС України у Харківській області, м. Харків
до ВАВТ "Теплоавтомат" м. Харків
про зобов'язання вчинити певні дії
Позивач - Головне управління МВС України в Харківській області , звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ «Теплоавтомат», про зобов'язання відповідача відмовитись від частини земельної ділянки площею 0,0094 га за адресою: вул. Кірова, 40 (згідно плану схеми земельної ділянки).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.06.09р. до участі у справі було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держкомзему в м.Харкові.
Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 22.07.2009 року у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Доленчук Д.О. справу № 37/157-09 передано до розгляду судді Рильовій В.В.
Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд зобов'язати відповідача відмовитись від частини земельної ділянки площею 0,0094 га за адресою: вул. Кірова, 40 (згідно плану схеми земельної ділянки), оскільки на вказаній земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, які належать позивачу.
Представник третьої особи в судове засідання 11.08.09 не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В своїх письмових поясненнях (арк.спр. 45) повідомив суд, що відповідно до матеріалів справи на території земельної ділянки за адресою вул. Кірова, 40, яка на праві постійного користування належить відповідачу, обліковується будівля (склад), що належить на праві власності Головному управлінню МВС України в Харківській області. У зв'язку з вказаним, третя особа вважає, що позивач не може реалізувати своє право на отримання в користування земельної ділянки, яка знаходиться під належною їй будівлею, а тому Управління Держкомзему в м.Харкові повністю підтримує позовні вимоги Головного управління МВС України в Харківській області.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на законність отримання ним в постійне користування спірної земельної ділянки. Просить суд в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні 11.08.09р. було оголошено перерву до 09 години 40 хвилин 12.08.09р.
Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.
З наявного у справі реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна (арк.спр.11) вбачається, що нежитлові будівлі літ «А-2» загальною площею 2340,4 кв.м., літ «Б-1» загальною площею 404,2 кв.м., літ «В-1» загальною площею 61,2 кв.м., літ «Г-1» загальною площею 584,4 кв.м., літ «Д-1» загальною площею 341,4 кв.м., літ «Е-1» загальною площею 163,7 кв.м., літ «Ж-1» загальною площею 224,2 кв.м., літ «З-1» загальною площею 312,8 кв.м., літ «Ип» загальною площею 21,6 кв.м., розташовані в м.Харкові по вул. Кірова, 40 зареєстровані на праві державної власності за Державою Україна в особі Верховної Ради (користувач - Управління МВС України в Харківській області).
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що при розробці землевпорядної документації на земельну ділянку по вул. Кірова, 40 в м.Харкові було встановлено, що будівля № 13 (склад) - частина літ «Ж-1», яка належить позивачу відповідно до вищезазначеного реєстраційного посвідчення, розташована на частині земельної ділянки, яка надана в користування ВАТ «Теплоавтомат». У зв'язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не погоджується відмовитись від частини наданої йому земельної ділянки на користь позивача, на якій розташована будівля (склад)№ 13, загальною площею 94 кв.м., позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
З наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що у відповідача відповідно до державного акту на право постійного користування землею (арк. спр. 53) в користуванні перебуває земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Кірова, 38 для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд.
Відповідач, в судовому засіданні підтвердив факт того, що дійсно на частині наданої йому в користування земельної ділянки знаходиться будівля - склад, яка належить позивачу, а тому, земельна ділянка, що знаходиться під цією будівлею відповідачем не використовується.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, як власника будівлі, є підставою для їх захисту у судовому порядку та для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача відмовитись від частини земельної ділянки площею 0,0094 га за адресою: вул. Кірова, 40 (згідно плану схеми земельної ділянки).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України ч.2 ст.20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині зобов'язання відповідача відмовитись від частини земельної ділянки не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
Відсутність правових підстав для застосування такого способу захисту права випливає також з того, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Натомість спосіб обраний позивачем до такого результату (відновлення права) привести не спроможний. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним ст.2 Закону України «Про судоустрій» (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
До того ж, суд вказує на те, що згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками з земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.
З наведених норм права вбачається, що регулювання земельних відносин та вирішення питань щодо розпорядження землями є виключною, передбаченою Конституцією України, компетенцією відповідних органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями.
Порушені права позивача можуть захищатися лише способами, передбаченими нормами чинного законодавства. На підставі вказаного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", статтею 116 Земельного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
Суддя
Повний текст рішення підписано 12 серпня 2009 року.
Справа № 37/157-09.