18 травня 2015 року 810/1746/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Приходько Н.І., за участю:
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Назарук О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і рішення про застосування штрафних санкцій,
23 квітня 2015 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.) із позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2014 року №0000011720, №0000021720, і рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 грудня 2014 року №0000061720.
Зазначав, що твердження відповідача про нереальність операцій між позивачем і його контрагентом ПП «Діслав» не відповідає дійсності. Звертав увагу на наявність усіх необхідних і належно оформлених первинних документів, що підтверджують реальність операцій. Вказав, що платник податку не може нести відповідальність за порушення норм законодавства його контрагентом. Наголошував, що висновки за наслідками перевірки позивача ґрунтуються на припущеннях і не підтверджуються належними доказами.
Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, просив скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, у тому числі і у письмових запереченнях. Вказала, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій. Стверджувала, що у контрагента позивача відсутній управлінський та технічний персонал, основні засоби, що свідчить про відсутність у ПП «Діслав» адміністративно - господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Підкреслювала, що згідно аналізу бази даних «Єдиний реєстр податкових накладних» ПП «Діслав» здійснювало придбання різносортних товарів та надавало комплекс різнопланових робіт, послуг; а відповідно до автоматизованої системи «Архів електронної звітності» у ПП «Діслав» відсутні контрагенти, з яким підприємство укладало договори щодо придбання трафіків.
Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.
Як видно з Акта від 5 грудня 2014 року №554/17-3/2897506791 (т.1 а.с.15-50), у період з 10 листопада 2014 року по 21 листопада 2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року.
За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 порушено вимоги:
- абзацу «а», пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177, пункту 178.6 статті 178, пункту 296.1 статті 296 Податкового кодексу України у частині ведення обліку результатів фінансово-господарської діяльності (відсутня Книга обліку доходів та витрат для платників на загальній системі оподаткування за період з 1 травня 2013 року по 30 вересня 2013 року та для платників що обрали спрощену систему оподаткування за період з 1 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року);
- пункту 177.2 статті 177, пункту 177.4 статті 177, пункту 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України; пункту 2 частини 1 статті 7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - занижено об'єкт оподаткування (сукупний чистий дохід) для нарахування податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у зв'язку з порушенням визначення валових доходів та витрат, у результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2013 рік у сумі 28863,43 грн. та єдиний соціальний внесок за 2013 рік - у сумі 30357,90 грн.;
- пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку із чим безпідставно віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість та занижено цей податок на 51666,00 грн. за період із травня 2013 року по грудень 2013 року;
- підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за вересень 2013 року в сумі 216,90 грн.;
- пункту 1 частини першої статті 7, пунктів 5, 7 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» через невідповідність звітних даних нарахування сум єдиного внеску, нарахованого особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) у розмірі 37,66%, та 3,6% даним перевірки, у результаті чого донараховано єдиний соціальний внесок із заробітної плати працівників за вересень 2013 року в сумі 618,90 грн.
На підставі Акта перевірки позивача 26 грудня 2014 року ДПІ прийнято наступні рішення, з якими не погоджується позивач:
- податкове повідомлення-рішення №0000011720, яким збільшено грошове зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб на 28863,43 грн. за основним платежем і на 7215,86 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.57);
- податкове повідомлення-рішення №0000021720, згідно якого збільшено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 51666,00 грн. за основним платежем і на 12916,53 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.58);
- рішення №0000061720 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 1517,90 грн. (т.1 а.с.56).
Названі оскаржувані повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій прийняті у зв'язку із констатацією податковим органом відсутності фактичного здійснення господарської діяльності позивача із ПП «Діслав».
У судовому засіданні представник позивача та представник відповідача також визнали, що оскаржувані у цій справі рішення про застосування штрафних санкцій були винесені виключно на підставі висновків податкового органу про заниження об'єкту оподаткування шляхом штучного формування валових витрат та безпідставно сформованого податкового кредиту за операціями із ПП «Діслав». Рішення податкового органу, прийняті на підставі інших виявлених у ході перевірки порушень позивачем у цьому випадку не оскаржуються.
У зв'язку із цим, спір у цьому випадку зводиться до з'ясування питання реальності здійснення господарських операцій між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ПП «Діслав», а також наявності у Інспекції належних доказів відсутності реальності таких операцій.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 26 березня 2013 року та отримав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (т.1 а.с.12-14).
Основним видом діяльності позивача за КВЕД є вантажний автомобільний транспорт.
У ході судового розгляду встановлено, що 1 травня 2013 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Приватним підприємством «Діслав» укладено договір про надання послуг з просування сайту в Інтернеті №Д-01/05-13 (т.1 а.с.59-62), за умовами якого замовник (ФОП ОСОБА_3.) в порядку та на умовах, визначених цим договором, дає завдання виконавцеві (ПП «Діслав») та зобов'язується оплатити його послуги, а виконавець зобов'язується надавати замовнику відповідно до його завдання послуги з просування сайту http://ruslan-transport.com.ua/: в Інтернеті в обсязі та на умовах, визначених договором. На підтвердження факту надання послуг за цим договором складається відповідний акт виконаних робіт в письмовій формі. Виконавець зобов'язується забезпечити знаходження сайту замовника у перших результатах пошуку в пошуковій системі Google.com.ua, «Яндекс», «Рамблер» за ключовими словами, вказаними у додатку 2 до договору. Вартість послуг за перший місяць за договором складає 120000 грн., в тому числі податок на додану вартість. Вартість робіт за подальші місяці визначається згідно виставлених рахунків; вартість послуг розраховується по кількості виведених словосполук, протягом звітного місяця. Розрахунки між сторонами здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування коштів замовником на банківський рахунок виконавця. Послуги, які надавалися за цим договором деталізовані у додатках до нього (т.1 а.с.62-63).
З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:
- акти надання послуг (акти прийому-передачі наданих послуг) (т.1 а.с.64, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90);
- податкові накладні (т.1 а.с.67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87, 89, 91, 92);
- банківські виписки на підтвердження здійснення оплати за отримані послуги (т.1 а.с.113-125).
Оригінали названих вище договору, податкових накладних, актів надання послуг та банківських виписок оглянуто у судовому засіданні, встановлено відповідність їм залучених до матеріалів справи копій таких документів.
У судовому засіданні представник позивача пояснила, що надані ПП «Діслав» послуги використані безпосередньо у господарській діяльності ФОП ОСОБА_3 з метою розповсюдження інформації про власну діяльність. Також вказала, що договір про надання послуг з просування сайту в Інтернеті було укладено для досягнення високих економічних показників шляхом пошуку нових клієнтів через мережу Інтернет. Стверджувала, що без кваліфікованого просування сайту, його оптимізації та підвищення релевантності (ваги сайту) в пошукових системах досягнути позитивного економічного ефекту у роботі не було б можливим.
На засвідчення наявності позитивного ефекту від наданих ПП «Діслав» послуг подано звіти про відвідування сайту позивача (т.1 а.с.193-201).
Крім того, позивачем надано фотокопії сторінок сайту ФОП ОСОБА_3, як докази наявності такого сайту в пошукових системах мережі Інтернет (т.1 а.с.190-192).
З метою підтвердження відображення операцій позивача із ПП «Діслав» у податковій звітності, ФОП ОСОБА_3 подано примірники декларацій із податку на додану вартість за травень - грудень 2013 року із додатками №5, а також реєстри виданих та отриманих податкових накладних (т.1 а.с.126-189).
Встановлено і те, що ПП «Діслав» декларував податкові зобов'язання за договором із позивачем (т.1 а.с.218-250, т.2 а.с.1-3).
На засвідчення відображення названих операцій позивача у бухгалтерському обліку надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за травень - грудень 2013 року і за 2013 рік по контрагенту ПП «Діслав», а також картку рахунку 631 за 2013 рік (т.2 а.с.4-16).
Судом з'ясовано, що ФОП ОСОБА_3 перед підписанням досліджуваного договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинив низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ПП «Діслав», зокрема отримав копії виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; довідки ДПІ про перебування на обліку в податкових органах стосовно названого контрагента (т.1 а.с.64-65, 107-112).
На підтвердження фактичного здійснення господарської діяльності позивачем у період співпраці із ПП «Діслав», ФОП ОСОБА_3 подано копії договорів оренди транспортних засобів, договорів перевезення вантажів, наказу про затвердження штатного розкладу та штатного розкладу (т.2 а.с.17-32).
У судовому засіданні представник Інспекції звертала увагу на відсутність у податкових накладних у цьому випадку розшифровки посади особи, яка їх підписала, а також на відсутність у актах надання послуг також такої розшифровки стосовно осіб, які їх підписали, а у деяких - і прізвищ відповідних осіб. Представник позивача, у свою чергу, звертала увагу, що під час перевірки у податкового органу не виникало питань із приводу неналежного оформлення названих документів; наголошувала, що податкові накладні і акти надання послуг містять підписи і печатки уповноважених осіб, інші необхідні реквізити, а податкові накладні і більшість актів - розшифровку прізвищ осіб, які їх підписали.
Також у судовому засіданні представник Інспекції повідомила, що працівниками податкового органу перевірка діяльності контрагента позивача - ПП «Діслав» не проводилась.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).
За положеннями пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними податковими накладними і первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).
До складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.
За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
За приписами пунктів 177.1 та 177.2 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
З метою встановлення факту здійснення господарських операцій судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності їх учасників; зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення оподатковуваного доходу та податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).
Витрати для цілей визначення податкового кредиту із податку на додану вартість і оподатковуваного доходу мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання робіт чи послуг або в разі якщо придбані роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та враховуватися при визначенні оподатковуваного доходу навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Також суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
Наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі послуги не надавались.
Крім того, обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом. Тобто, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено інформацію отриману з інформаційних систем державної податкової служби без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.
Суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Судом з'ясовано, що позивачем вжито необхідних заходів щодо перевірки наявності податкової правосуб'єктності у свого контрагента та його спроможності виконувати зобов'язання за відповідним договором. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору Приватне підприємство «Діслав» було належним чином зареєстроване як юридична особа, мало право укладати правочини, було зареєстроване платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.
Стосовно доводів представника відповідача про відсутність у податкових накладних вказівки на посаду особи, яка їх підписала, суд звертає увагу, що податкова накладна не є первинним документом, а вимоги до її оформлення містяться у пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і у них відсутній як необхідний реквізит податкової накладної зазначення посади особи, що підписала відповідну накладну. У той же час, у досліджуваному випадку податкові накладні містять усі необхідні для таких документів законодавчо визначені реквізити, а із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4, яка підписувала податкові накладні, є керівником (директором) ПП «Діслав». Щодо актів надання послуг суд зазначає, що такі документи містять прізвища, посади, підписи керівника ПП «Діслав» та позивача, печатки таких суб'єктів господарювання, претензії щодо оформлення цих актів під час проведення перевірки ДПІ висловлено не було, у зв'язку із чим доводи стосовно неналежного оформлення таких документів у зв'язку із відсутністю ідентифікуючих ознак щодо осіб, які їх підписали, заявлені у судовому засіданні, суд відхиляє.
При цьому, суд наголошує, що у випадку, який розглядається, висновки про нереальність операції позивача із ПП «Діслав» зроблені виключно на підставі інформації, наявної в інформаційних системах податкових органів, без проведення перевірки контрагента позивача і без встановлення порушень законодавства безпосередньо ФОП ОСОБА_5
Суд зазначає, що під час розгляду справи суду були надані відповідні податкові накладні та первинні документи; досліджувані операції належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача; встановлено їх зв'язок із господарською діяльністю позивача та факт проведення розрахунків за надані послуги. Суд звертає увагу, що доказів, які б вказували на недійсність податкових накладних, первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам, як і належних доказів нереальності операцій між ПП «Діслав» та ФОП ОСОБА_5, - Інспекція суду не надала.
Таким чином, суд констатує, що податковим органом не доведено, що зазначені вище господарські операції не відбулися реально, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, які позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та врахування відповідних витрат при визначенні доходу, який підлягає оподаткуванню, не доведено недобросовісності позивача; а доводи позивача про реальне здійснення операцій із ПП «Діслав» є неспростованими.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 51666,00 грн. та заниження чистого доходу, який підлягає оподаткуванню за 2013 рік на суму 177500,01 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2013 рік у сумі 28863,43 грн.
У зв'язку із цим, податкові повідомлення рішення від 26 грудня 2014 року №0000011720 та №0000021720, підлягають визнанню протиправними і скасуванню.
Крім того, на підставі твердження податкового органу про заниження позивачем чистого доходу, який підлягає оподаткуванню за 2013 рік у сумі 177500,01 грн., Інспекцією було констатовано факт заниження суми єдиного соціального внеску на загальну суму 30357,90 грн., що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу за 2013 рік та винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26 грудня 2014 року №0000061720.
Оскільки, як встановлено судом вище, такі висновки не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, тому, відповідно, рішення №0000061720 від 26 грудня 2014 року також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 1940,92 грн. згідно платіжного доручення №201 від 8 квітня 2015 року, доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області №0000011720 від 26 грудня 2014 року та №0000021720 від 26 грудня 2014 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000061720 від 26 грудня 2014 року.
Стягнути із Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1940 (одна тисяча дев'ятсот сорок) грн. 92 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Скрипка І.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 травня 2015 р.