20 травня 2015 року м. Київ 810/881/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
до державного реєстратора Реєстраційної служби Ірпінського міського
управління юстиції Київської області Заболотного Анатолія Вікторовича,
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсоцбуд"
про визнання протиправними та скасування рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з позовом до державного реєстратора Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області - Заболотного Анатолія Вікторовича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсоцбуд" про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2013 № НОМЕР_1 та від 04.07.2013 № НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог позивачами зазначено, що вони є власниками квартир та відповідно співвласниками допоміжних приміщень у багатоповерховому будинку НОМЕР_3 розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
Проте, в грудні 2014 року їм стало відомо, що державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області - Заболотним Анатолієм Вікторовичем 04.07.2013 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: НОМЕР_1 та індексний номер: НОМЕР_2. Відповідно до зазначених рішень було зареєстровано право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсоцбуд" на нежитлові приміщення площею 109,4 кв.м. та 68,6 кв.м., що знаходяться на цокольному поверху у багатоповерховому будинку НОМЕР_3 розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
На думку позивачів, вказані рішення прийнято державним реєстратором з порушенням норм чинного законодавства, оскільки приміщення відносно яких було проведено державну реєстрацію права власності відповідно до технічної документації є підвалами та перебувають у спільній власності мешканців будинку та не можуть бути передані у власність іншої особи.
За наведених обставин, позивачі просили суд визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2013 індексний номер: НОМЕР_1 та індексний номер: НОМЕР_2.
Представник позивачів в ході судового розгляду підтримав доводи позовної заяви та просив суд її задовольнити. Крім того, в обґрунтування доводів адміністративного позову додатково пояснив, що згідно матеріалів реєстраційної справи № 96733232109 ТОВ «Укрсоцбуд» зверталось до Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області із заявою про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 8, що знаходиться у багатоповерховому будинку НОМЕР_3 розташованому за адресою: АДРЕСА_1. Проте, з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № НОМЕР_1 вбачається, що державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області - Заболотним Анатолієм Вікторовичем зареєстровано квартиру НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, представник позивачів, звернув увагу суду, що відповідно до технічного паспорту від 28.03.2013 власником приміщення 8 (підвалу) загальною площею 109,4 кв.м. зазначено ТОВ «Укрсоцбуд», в той час як до реєстраційної служби із заявою про реєстрацію права власності на дане приміщення третя особа звернулась лише 11.06.2013, тобто після того як його було зазначено власником у технічному паспорті.
Представник позивачів також пояснив суду, що у приміщенні 11, яке знаходиться у багатоповерховому будинку НОМЕР_3 розташованому за адресою: АДРЕСА_1, що на даний час є приватною власністю ТОВ «Укрсоцбуд» відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № НОМЕР_2, розташовано приблизно 80% комунікацій будинку. На підтвердження даної обставини представник позивачів надав суду фотографії вказаного приміщення.
Наведені обставини, на думку представника позивачів, свідчать про безпідставність та неправомірність прийнятих державним реєстратором оскаржуваних рішень.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції пояснив суду, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсоцбуд" зверталось до Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області з заявами саме про реєстрацію нежитлових приміщень, які відповідно до вимог чинного законодавства не є спільною власністю мешканців багатоквартирного будинку та можуть бути приватизовані. Крім того, зауважив, що технічний паспорт взагалі не є предметом даної адміністративної справи.
Представник третьої особи, також пояснив суду, що не заперечує того факту, що державним реєстратором було допущено технічну помилку в рішенні від 04.07.2013 № НОМЕР_1 та зареєстровано квартиру НОМЕР_4 замість приміщення НОМЕР_4, як було зазначено ТОВ «Укрсоцбуд» в заяві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, але зазначена обставина не може бути підставою для визнання даного рішення протиправним та його скасування.
Відповідач у судові засідання не з'являвся та явку свого уповноваженого представника до суду не забезпечив. Про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений судом належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0828002100922. Будь-яких заяв чи клопотань, а також заперечень на адміністративний позов до суду не надав.
Відповідно до частини четвертої статі 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 14.05.2015 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі є власниками квартир, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу квартири та договорів міни.
Відповідно до Акта № 11 «Підсумкової перевірки відповідності збудованого обєкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил готовності його до експлуатації» та свідоцтва відповідності № 00000920 замовником будівництва, зокрема будинку НОМЕР_3, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - є ТОВ «Укрсоцбуд».
11.06.2013 ТОВ «Укрсоцбуд» звернулось до Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області з заявами про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення НОМЕР_4 та НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
04.07.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Заболотним А.В. прийнято рішення № НОМЕР_1 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Того ж дня державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Заболотним А.В. прийнято рішення № НОМЕР_2 про проведення державної реєстрації права власності на приміщення НОМЕР_5, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі вказаних рішень державним реєстратором видано ТОВ «Укрсоцбуд» витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень та свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексні номери: НОМЕР_6 та НОМЕР_7.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, визначено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.
Процедура проведення державної реєстрації, перелік документів, необхідних для її проведення, а також права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав визначаються Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (частина 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 4 Порядку № 868 у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також пунктом 8 та 13 Порядку № 868 визначено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.
Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень визначений у статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та складається з прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; наданні витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до статтей 9, 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пунктів 15, 20 Порядку № 828 під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює, зокрема, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах.
Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Невід'ємною складовою частиною Державного реєстру прав є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи. Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи, яка містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи.
Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. (частина 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
У разі потреби державний ресєтратор вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення,інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно.
За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.
Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень встановлено у статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідно до норм даної статті у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують та інше.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор зобов'язаний ретельно перевірити документи, які подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень та встановити факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Як вже зазначалось, 04.07.2013 на підставі заяв ТОВ «Укрсоцбуд» від 11.06.2013 про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Заболотним А.В. прийнято рішення № НОМЕР_1 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру НОМЕР_4, а також рішення № НОМЕР_2 про проведення державної реєстрації права власності на приміщення НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи технічної документації, а саме експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку літера «А» та технічного паспорта на виборничий будинок зазначені нежитлові приміщення є підвалами.
В свою чергу, статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що підвали відносяться до допоміжних приміщень.
У свою чергу, наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27 серпня 2003 р. № 141 "Про затвердження нового Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 за № 1155/8476) визначає що до неподільного майна об'єднання співвласників багатоквартирного будинку відноситься неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання, що забезпечують належне функціонування житлового будинку. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню.
Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (стаття 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку") .
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду.
Відповідно до статті 382 Цивільного Кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.
Аналогічна правова позиція була також викладена в рішеннях Конституційного суду України від 02 березня 2004 року (Справа N 1-2/2004) № 4-рп/2004 та від 9 листопада 2011 року (Справа № 1-22/2011) № 14-рп/2011
Питання реалізації права спільної сумісної власності регулюється, зокрема, статтею 369 Цивільного Кодексу України, а саме, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Статтею 321 Цивільного Кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Отже, власники квартир багатоквартирного будинку, набуваючи права власності на квартири, автоматично стають співвласниками допоміжних приміщень і приміщень загального користування багатоквартирного будинку.
Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції України (пункт 7 частини першої статті 92), виключно законами України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" спільне майно власників квартир складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності. Відповідно до цього Закону співвласники допоміжних приміщень мають право розпоряджатися ними в межах, встановлених зазначеним Законом та цивільним законодавством.
Таким чином, судом встановлено, що нежитлові приміщення НОМЕР_4 та НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та відносно яких відповідачем були прийняті оскаржувані рішення є допоміжними приміщеннями. При цьому, ані відповідачем, ані третьою особою не було доведено протилежного.
В свою чергу, власниками допоміжних приміщень, а саме підвалів будинку, є співвласники багатоквартирного будинку, яким квартири в цьому будинку належать на праві власності. При цьому, підтвердження права власності на це допоміжне приміщення не потребує здійснення додаткових дій з боку зазначених осіб.
Отже, з наведеного вбачається, що під час прийняття оскаржуваних рішень від 04.07.2013 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 державним реєстратором Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Заболотним А.В. в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не було дотримано порядку проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки власниками приміщення НОМЕР_4 та НОМЕР_5, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 є власники квартир даного будинку та їх право власності на вказані приміщення є непорушним.
Крім того, суд звертає увагу, що інформація у Державному реєстру прав (індексний номер витягу: НОМЕР_6) щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_4 не відповідає прийнятому рішенню про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № НОМЕР_1, оскільки згідно з останнім державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності на квартиру НОМЕР_4.
Вказані обставини свідчать про порушення державним реєстратором статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
З матеріалів справи також вбачається, що 04.07.2013 року державним реєстратором було вирішено провести державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення НОМЕР_5, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що було прийнято відповідне рішення № НОМЕР_2.
Відповідно до наявної в матеріалах інвентаризаційної справи експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку та експлікації на виробничий будинок, яка міститься у технічному паспорті на виробничий будинок НОМЕР_3 по вулиці Сковороди Григорія загальна площа приміщення НОМЕР_5 (підвалу) становить 68,6 кв.м., а всього площа приміщень по цокольному поверху будинку становить 482,9 кв.м.
Водночас, згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстру прав ( індексний номер витягу: НОМЕР_8) загальна площа приміщення НОМЕР_5, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 становить 564,02 кв.м.
Аналогічна інформація міститься і в свідоцтві про право власності на нерухоме майно (індексний номер НОМЕР_7) від 04.07.2013. Тобто, дані щодо розміру приміщення НОМЕР_5, які зазначені в інвентаризаційній справі та у свідоцтві про право власності на нерухоме майно не співпадають.
Вказані обставини свідчать про порушення державним реєстратором статтей 15, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Доводи представника третьої особи про допущення державним реєстратором технічної помилки під час прийняття рішення № НОМЕР_1 від 04.07.2013 не приймаються судом до уваги, з таких підстав.
Відповідно до статті 27 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі виявлення у свідоцтві про право власності на нерухоме майно та/або витязі з Державного реєстру прав технічної помилки, допущеної державним реєстратором, заінтересована особа письмово повідомляє у п'ятиденний строк про це державного реєстратора, який перевіряє відповідність відомостей Державного реєстру прав інформації, що міститься у заяві про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень. Якщо факт невідповідності підтверджено, державний реєстратор безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення. Виправлення технічної помилки у записах Державного реєстру прав, що була допущена не з вини державного реєстратора, здійснюється за плату.
У разі виявлення технічної помилки, допущеної у записах Державного реєстру прав, державний реєстратор у п'ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу.
Проте, на час розгляду справи суду не було надано доказів щодо виправлення допущених державним реєстратором помилок.
В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідачем взагалі жодних доказів, пояснень, а також заперечень на спростування тверджень та доводів позивачів щодо неправомірності прийнятих ним рішень від 04.07.2013 № № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 суду надано не було.
Відповідно до статей 11 та 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем жодним чином не доведено правомірності прийнятих ним рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.07.2013 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги недоведеність відповідачем правомірності прийнятих ним рішень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.
Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивачі не заявляли, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області - Заболотного Анатолія Вікторовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № НОМЕР_1 від 04.07.2013 та № НОМЕР_2 від 04.07.2013.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний су.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панова Г. В.