ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.05.2015Справа №910/3132/15-г
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
про стягнення 91 158,83 грн.
за участю представників:
від позивача:Растєгаєва Ю.В.- представник за довіреністю б/н від 29.12.2014 р.
від відповідача:Ковригін О.В.- представник за довіреністю б/н від 26.12.2014 р.
До господарського суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі 91 158,83 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 151-Л/56-Л від 01.07.2010 р. в частині своєчасної плати за поставлений товар, внаслідок чого у ДП "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" утворилась заборгованість.
У позові ПАТ "Укртрансгаз" просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 65 621,34 грн., пеню в сумі 11 811,84 грн., 7 % штрафу в сумі 4 593,49 грн., інфляційну складову боргу у сумі 3 215,45 грн. та 3 % річних у сумі 5 916,71 грн., а всього - 91 158,83 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав спливу строків позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
01.07.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) укладено договір № 151-Л/56-Л.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення згідно зі специфікацією, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.
Назва, кількість та асортимент продукції зазначені у специфікаціях, які є невідємною частиною до даного договору (п. 2.1 договору).
Згідно з п. 3.1 договору ціна продукції зазначена у специфікаціях, які є невідємною частиною до даного договору.
Загальна сума цього договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 65 621,34 грн. (п. 3.3 договору).
Пунктами 3.4, 4.7 договору передбачено, що оплата товару здійснюється у розмірі 100 % вартості продукції. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін.
Цей договір набуває чинності з дати підписання його сторонами та діє до 31.12.2010 (п. 9.1 договору).
У судовому засіданні встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, на підставі специфікації від 01.07.2010 р. поставив відповідачу продукцію на загальну суму 65 621,34 грн., що підтверджується видатковою накладною № 155 від 01.07.2010 р. та поясненнями представників сторін.
Однак, відповідач зі свого боку оплати поставленої продукції не здійснив.
Отже, судом встановлено, що у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 65 621,34 грн., що підтверджується актами звірки взаєморахунків станом на 31.03.2012 р., станом на 30.09.2013 р. та довідкою про наявність заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Оскільки доказів належної оплати заборгованості за поставлений товар суду не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 65 621,34 грн. підлягають задоволенню.
При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що рахунків на оплату товару він не отримував, і ці рахунки не були надані суду, а тому факт поставки товару не підтверджений належними доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.
Вказану позицію викладено у постанові Верховного Суду України № 37/405 від 29.09.2009 р.
Також у судовому засіданні представник відповідача просив застосувати строк позовної давності до суми основної заборгованості у розмірі 65 621,34 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до абз. 1 п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК україни до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно тдо ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже встановлено судом, поставка товару була здійснена позивачем 01.07.2010 р. (видаткова накладна № 155 від 01.07.2010 р.), а згідно пунктом 3.4 договору не визначено строк оплати товару, а тому остаточні розрахунки між сторонами здійснюються з моменту отримання товару від постачальника, датою поставки якого є дата вказана у накладній (п. 4.7 договору). Отже, у відповідача виник обов'язок оплатити товар з моменту його прийняття, тобто з 01.07.2010 р., а не як вважає позивач протягом дії договору поставки.
Таким чином, починаючи з 02.07.2010 р., відбулося порушення зобов'язань відповідачем договору та з цього часу розпочинається перебіг строку позовної давності, який закінчується - 02.07.2013 р. З позовом ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до суду 12.02.2015 р., тобто після спливу 3-річного строку, визначеного законом.
Разом з тим, статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
У пункті 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 зазначено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
У матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2012 р. та станом на 30.09.2013 р., якими відповідач визнав заборгованість, зокрема, за договором № 151-Л/56-Л від 01.07.2010 р., тобто даною дією відповідач визнав борг, а тому з 31.03.2012 р., а у подальшому з 30.09.2013 р. відбулось переривання строку позовної давності за спірними правовідносинами.
Таким чином, позивач звернувся з вимогою щодо сплати основної заборгованості у сумі 65 621,34 грн. в межах строку позовної давності.
Доводи відповідача про те, що акти звірки взаєморозрахунків підписані неповноважною особою суд відхиляє, оскільки діючим законодавством не передбачено заборони підписання актів звірки бухгалтером підприємства та не встановлено обов'язкового підписання акту звіряння лише керівниками суб'єктів господарювання. При цьому повноваження щодо здійснення бухгалтерського обліку покладаються саме на бухгалтера (головного бухгалтера).
Вказану позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 27.02.2012 р. у справі № 20/5009/5311/11.
Так, з матеріалів справи вбачається, що акти з боку позивача було підписано заступником головного бухгалтера Вовк Ж.М.
Отже, акти звірки взаєморахунків підписано уповноваженою особою, яка має право на їх підписання, і суд дані акти приймає в якості належних доказів.
Що стосується протоколу № 3 від 29.11.2013 р. засідання комісії з визнання і списання дебіторської та кредиторської заборгованості ДП «Укравтогаз», що був долучений представником позивача, суд зазначає, що вказаним протоколом була списана заборгованість за іншими договорами, ніж за тим, який є підставою для виникнення заборгованості у відповідача по даній справі.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню.
Крім вказаної суми боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 11 811,84 грн. за період з 01.01.2011 р. по 29.06.2011 р. та 7 % штрафу в сумі 4 593,49 грн.
У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суд приймає до уваги, що сторони у справі є суб'єктами господарювання, що належать до державного сектора економіки, але за змістом ч. 2 ст. 231 ГК України цією нормою передбачено застосування штрафних санкцій до порушень негрошових зобов'язань, а тому суд вважає необгрунтованим нарахування позивачем пені і штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки в даному випадку має місце порушення грошового зобов'язання (оплата вартості товару).
Також відповідач у своїй заяві просив суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності до позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вже було встановлено судом, сплата заборгованості відповідачем повинна бути здійснена 01.07.2010 р. (п. 4.7 договору) та з 02.07.2010 р. відбулось порушення зобов'язання. Таким чином строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення з відповідача пені та штрафу сплинув 02.07.2011 р., а з даним позовом до суду ПАТ "Укртрансгаз" звернулося 12.02.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі викладеного, позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 11 811,84 грн. за період з 01.01.2011 р. по 29.06.2011 р. та 7 % штрафу в сумі 4 593,49 грн. задоволенню не підлягають.
Окрім усього, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 3 215,45 грн. та 3 % річних у сумі 5 916,71 грн. за період з 01.01.2011 р. по 01.01.2014 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.
При цьому суд не приймає клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до матеріальних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки позовна давність до вимог про стягнення основної заборгованості не застосовується у зв'язку із вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу.
Відповідно до п. 5.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р. зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).
Отже, оскільки строк позовної давності в частині основної суми заборгованості перервався, то суд приходить до висновку про наявність права у позивача на стягнення матеріальних втрат за невиконання зобов'язання.
Провівши перерахунок заявленої до стягнення матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 3 193,30 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним невірно визначений індекс інфляції за заявлений період та 3 % річних у сумі 5 916,71 грн.
Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в розмірі 91 158,83 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2; код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 65 621 (шістдесят п'ять тисяч шістсот двадцять одну) грн. 34 коп. основного боргу, інфляційну складову боргу у сумі 3 193 (три тисячі сто дев'яносто три) грн. 30 коп., 3 % річних у сумі 5 916 (п'ять тисяч дев'ятсот шістнадцять) грн. 71 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2; код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 1 497 (одну тисячу чотириста дев'яносто сім) грн. 76 коп. судового збору.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 14 травня 2015 року.
Повний текст рішення підписаний 19 травня 2015 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя К.І. Головіна