30 квітня 2015 року м. Київ К/9991/50667/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012
у справі № 2а-17359/11/2070
за позовом Державного підприємства „Український державний центр по експлуатації
спеціалізованих вагонів"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими
платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень - рішень
Державне підприємство „Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000950840 від 14.07.2011; № 0000850840 від 14.07.2011.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена камеральна перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за квітень 2011 року та складено акт № 1667/40-028/01056362 від 17.06.2011.
На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові 14.07.2011 року прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000950840 від 14.07.2011, яким визначено суму завищення від'ємного значення по податку на додану вартість в розмірі 941471 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.; № 0000850840 від 14.07.2011, яким визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 339529 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України № 2775-VI від 02.12.2010, завищено суму податкового кредиту на 1281000 грн. завищено суму від'ємного значення по податку на додану вартість, заявленого позивачем за квітень 2011 року, на 941471 грн., занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду у розмірі 339529 грн.
В силу приписів пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу, крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пп.138.1.1 п.138.1 та п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших встановлених документів.
Відповідно до пп.139.1.1 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. Також не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положення п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України визначають, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пункти 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачають, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня визначених звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих/сплачених платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням/будівництвом, спорудженням основних фондів, основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Як встановлено судами попередніх та підтверджується наявними в матеріалах справи документами,
Позивач є платником податку на додану вартість, основним видом діяльності якого є оптова торгівля сільськогосподарською технікою, ремонт, технічне обслуговування і монтаж інших машин та устаткування для сільського та лісового господарства.
Між позивачем (покупець) та ТОВ „ПК Транстрейд Україна" (постачальник) укладено договір поставки № 519П-ЦВСВ(ВЗК-10.487)ю від 13.12.2010 (згідно протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів від 22.11.2010р. (протокол №308) на постачання осей напівоброблених РУ-1Ш (RAX-003).
За умовами договору постачальник зобов'язується у 2010-2011 році поставити товари згідно специфікації №1 ось напівоброблена РУ-1Ш (RAX-003) у кількості 5000 одиниць, при цьому строк поставки товарів - 25 днів з моменту отримання заявки покупця, місце поставки товарів: Харківська область, Лозівський район, смт. Панютине, вул. Леніна, 5, постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом за реквізитами відповідно до згідно правил ІНКОТЕРМС на умовах FCA.
Факт передачі товарів, підтверджується складеними у відповідності до вимог чинного законодавства видатковими накладними, з яких вбачається найменування товару, його кількість, одиниці виміру та ціна, які наявні в матеріалах справи.
В свою чергу, з наданих документів вбачається, що транспортування товару здійснювалось ВАТ „Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" за рахунок ТОВ „ПК Транстрейд Україна", що підтверджується копіями залізничних накладних.
Подальше використання отриманого товару в виробництві позивача підтверджено копіями технологічних паспортів на виготовленні вагони, в яких зазначена номер осі, яка встановлена на даний вагон, а саме паспорти на вагон заводський № 5162, № 4952, № 5148, № 4979, № 4953, в підтвердження наявності приміщень для зберігання товару позивачем надані копії державного акту на право постійного користування земельної ділянки та технічного паспорту на нежиле приміщення - склад.
Згідно з ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Також первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи надані позивачем, оформлені належним чином та містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів, та дають змогу вважати, що господарські операції реально відбулися і тягнуть настання реальних правових наслідків.
Стосовно посилань відповідача на нікчемність правочину, відповідно, на те, що укладений ДП „Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" договір не спричиняє реального настання правових наслідків необхідно зазначити наступне.
В силу приписів ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Але існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.
Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків в результаті вчинення таких правочинів оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду.
Отже, ДП „Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів" належними та допустимими доказами було підтверджено реальне здійснення господарських операцій з ТОВ „ПК Транстрейд Україна", що не викликає сумнівів у тому, що діяльність позивача була направлена на реальне настання економічних наслідків.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 у справі № 2а-17359/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012 у справі № 2а-17359/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко