28 квітня 2015 року №К/800/52913/14
ий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Моторного О.А., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія-сервіс»
на ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2012
та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014
у справі №2а/0470/7365/12
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія-сервіс»
доДніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, Старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Мананнікова Є.В.
провизнання дій протиправними,-
Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія-сервіс» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило:
- визнати протиправними дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби та старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби Мананнікова Є.В. з відображення висновків, викладених в розділі 4 акту перевірки від 31.05.2012 №158/222/23942779 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Індустрія-Сервіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Полідон Україна» за січень, лютий 2011 року»;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) у інспектора з відображення висновків, викладених в розділі 4 акту перевірки від 31.05.2012 №158/222/23942779 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Індустрія-Сервіс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Полідон Україна» за січень, лютий 2011 року»;
- зобов'язати податковий орган утриматись від вчинення певних дій, а саме: розповсюдження будь-яким чином та використання в будь-який інший спосіб у своїй роботі висновків, викладені в акті перевірки від 31.05.2012 №158/222/23942779, здійснення коригування сум податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат позивача чи його контрагентів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014, закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що ухвали були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Судова колегія касаційної інстанції, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними зважаючи на таке.
Стаття 157 КАС України визначає вичерпний перелік підстав для закриття провадження у адміністративній справі:
1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Проте, судом першої інстанції при постановленні рішень про закриття провадження у справі не дотримано вимог КАС України щодо необхідності роз'яснення позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд заявлених ним позовних вимог. Не виправив цієї помилки й апеляційний суд, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості погодитись із таким застосуванням норм процесуального права.
Окрім того, не звернули увагу на те, що частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права.
В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Отже, оскільки заявлені позивачем вимоги є публічно-правовими, а також беручи до уваги, що дослідження, оцінка та вирішення судом питань щодо фактично порушених прав і інтересів позивача та правильності обраного ним способу захисту порушеного права не можливе до відкриття провадження у справі, суди необґрунтовано застосували, в даному випадку, правила п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, яка передбачає закриття провадження у випадку, коли спір не належить до публічно-правового і має розглядатися в порядку іншого судочинства.
Наведені обставини не були враховані судами попередніх інстанцій при постановленні рішень, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості погодитись із таким застосуванням норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до приписів статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія-сервіс» задовольнити частково.
2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 скасувати, а справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.
3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.П.Юрченко
Судді О.А.Моторний
М.В.Сірош