06 квітня 2015 року м. Київ К/9991/68249/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р.
у справі № 2а-7599/10/0670
за позовом Спільної науково-виробничої фірми «Авгур»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р., задоволено адміністративний позов Спільної науково-виробничої фірми «Авгур» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - відповідач). Скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0002042301/0 повністю, від 14.09.2010 р. №0002052301/1 у частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 57 744,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 024,00 грн.; скасовано рішення від 08.07.2010 р. №0008452302 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 977, 64 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.03.2010 р., про що складено акт від 30.06.2010 р. №3873/23-1/20401770/0110, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.6.1 п.5.6, п.п.5.7.1 п.5.7 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток; п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 4 425,00 грн.; п.п.2.11, 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637, що призвело до проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа встановленої форми та змісту в бухгалтерію підприємства у розмірі 6 212,34 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0002052301/0, яким позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 402 451,00 грн., з яких 74 724, 00 грн. за основним платежем та 327 727, грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0002042301/0, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 6 638,00 грн., з яких 4 425, 00 грн. за основним платежем та 2 213, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та рішення від 08.07.2010 р. №0008452302 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 212,34 грн.
У результаті адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0002052301/0 та прийнято нове від 14.09.2010 р. №0002052301/1, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 134 081,00 грн., з яких 74 724,00 грн. за основним платежем та 59 357,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Податкове повідомлення-рішення від 14.09.2010 р. №0002052301/1 є спірним у частині донарахування податку на прибуток у розмірі 57 744,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 024,00 грн., а рішення від 08.07.2010 р. №0008452302 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 977,64 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Що стосується спірного податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010 р. №0002052301/1, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились щодо його протиправності в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 57 744,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 024,00 грн. з огляду на наступне.
Однією з підстав для висновків контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат на 22 124,00 грн. перевіреного періоду слугувала відсутність первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт отримання позивачем товарів від ТОВ «МЧМ».
Крім того, за наслідками перевірки позивача податковим органом не було враховано у складі його витрат за друге півріччя 2008 року та 2009 рік витрати по орендних платежах у розмірі 66 369,00 грн. та витрати по банківських процентах і комісіях у розмірі 80 954,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «МЧМ», за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «МЧМ», є документально підтвердженими, використання придбаних товарів підприємством у власній господарській діяльності доведено.
Також є обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо неправильного обрахунку відповідачем об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2008, 2009 роки через неповне врахування валових витрат позивача за рядком 04.13 декларації «інші витрати, крім визначених у 04.1-04.12».
Так, в акті перевірки податковий орган визначив позивачу показники рядка 04.13 «інші витрати, крім визначених у 04.1- 04.12» податкових декларацій за 2009 рік та І квартал 2010 року, відповідно у розмірі 415 684,00 грн. та 57 283,00 грн. Відносно понесених позивачем валових витрат у другому півріччі 2008 року, які повинні декларуватись у рядку 04.13 податкової декларації за 2008 рік, відповідач в акті нічого не зазначив.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно наявних у матеріалах справи первинних документів, у другому півріччі 2008 року позивач поніс витрати по нарахуванню орендної плати за користування складським та офісним приміщеннями, що орендувались у ВАТ «Житомирський комбінат хлібопродуктів», у розмірі 66 369,00 грн., які не задекларував у складі валових витрат 2008 року за рядком 04.13 декларації. Також встановлено, що у другому півріччі 2008 року та у 2009 році позивач нараховував і сплачував проценти за кредитами банківських установ, використаних в господарській діяльності, які згідно банківських довідок, наявних у матеріалах справи, становили у другому півріччі 2008 року - 80 954,00 грн. та у 2009 році - 259 464,00 грн.
Водночас, позивач валові витрати по нарахуванню процентів за друге півріччя 2008 року не декларував взагалі, а за 2009 рік задекларував частково у розмірі 197 935,00 грн., що також підтверджується актом перевірки.
Відповідно до ч.1 п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку: передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.
Згідно «Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 р. №143, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати в частині витрат по орендних платежах та процентах по кредитам підлягали декларуванню в рядку 04.13 декларації «інші витрати, крім визначених у 04.1 - 04.12».
З матеріалів перевірки вбачається, що при перевірці показника за рядком 04.13 «інші витрати, крім визначених у 04.1 - 04.12» відповідач підтвердив його значення за 2008 рік у розмірі 96 286,00 грн., яке було задеклароване позивачем у податкових періодах - першому півріччі та 9 місяцях 2008 року, тобто без урахування валових витрат, що мали місце в другому півріччі 2008 року, тим самим відповідач безпідставно занизив їх на суму 147 323,00 грн. При перевірці показника за рядком 04.13 «інші витрати, крім визначених у 04.1 - 04.12» податкової декларації за 2009 рік відповідач підтвердив його задеклароване значення за 2009 рік в сумі 415 684,00 грн., у тому числі витрати по банківських процентах в розмірі 197 935,00 грн., у той час як витрати по банківським процентам за 2009 рік становили 259 464,00 грн., таким чином відповідач занизив їх на суму 61 529,00 грн.
Судами обґрунтовано не взяті до уваги посилання відповідача на те, що валові витрати позивача визначались на підставі наявних на час проведення перевірки документів, адже в акті не зазначено про відсутність у позивача актів приймання-передачі робіт по орендній платі та банківських виписок, крім того згідно переліку використаних під час перевірки документів, який є додатком до акта, банківські документи не перевірялись відповідачем суцільним методом, а були перевірені вибірково.
Також не заслуговують на увагу і доводи податкового органу про те, що валові витрати за друге півріччя 2008 року могли бути задекларовані в інших рядках податкової декларації, а не за рядком 04.13, адже вказане спростовується матеріалами податкової перевірки, згідно яких відповідач витрати по орендній платі і банківських процентах перевіряв саме за рядком 04.13 податкових декларацій.
Згідно п. «б» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
З огляду на викладене, аргументованими є висновки попередніх судових інстанцій при визначенні того, що за результатами перевірки відповідач не врахував у повному обсязі всіх витрат позивача за податкові періоди 2008 - 2009 років, які підлягали включенню до складу валових витрат, чим завищив суму його податкових зобов'язань.
Отже, за встановлених обставин, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення №0002052301/1 у частині нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 57 744,00 грн. за основним платежем та 50 024,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано не погодилися з правомірністю прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0002042301/0.
Так, за висновками контролюючого органу підприємством завищено податковий кредит у розмірі 4 425,00 грн. у зв'язку з включенням до його складу сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ТОВ «МЧМ», які не оформлені належним чином, а саме - в податкових накладних не розшифровано умови поставки (договір), підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п.7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Тоді як, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «МЧМ».
Посилання податкового органу на недоліки податкових накладних, як на підставу відсутності у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що такі недоліки, не роблять вказаний звітний документ недійсним та вказане не може свідчити про їх неналежність та недопустимість.
За вказаних обставин, спірне податкове повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0002042301/0 обґрунтовано скасовано попередніми судовими інстанціями.
Що стосується застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням від 08.07.2010 р. №0008452302, колегія суддів також погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо його протиправності в частині застосування штрафу у розмірі 4 977,64 грн. з огляду на наступне.
За висновками акту перевірки, позивач провів готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа встановленої форми та змісту в бухгалтерію підприємства на загальну суму 6 212,34 грн. Вказані висновки зроблені податковим органом на підставі авансових звітів позивача, складених у період з 18.09.2008 р. по 12.01.2010 р.
Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Штраф за порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні накладається за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності у сфері розрахунків, а тому відповідає усім ознакам адміністративно-господарської санкції, які наведені у ст.238 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, застосування до позивача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу у розмірі 4 977,64 грн. за порушення норм ведення касових операцій, допущені у періоді з 18.09.2008 р. по 03.07.2009 р., відбулося 08.07.2010 р., тобто після закінчення одного року з дня їх вчинення.
З огляду на викладене, висновки податкового органу про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 977,64 грн. є необґрунтованими, а отже спірне рішення у вказаній частині підлягає скасуванню.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 31.08.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р. у справі № 2а-7599/10/0670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.