16 березня 2015 року м. Київ К/9991/39582/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року
у справі №0670/6528/11
за позовом Державного підприємства «Попільнянське лісове господарство»
до Попільнянської державної податкової інспекції Житомирської області
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Попільнянське лісове господарство» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Попільнянської державної податкової інспекції Житомирської області (далі - Відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2011 року №0000332301/3, №0000342301/3 та №0000352301/3. У задоволенні решти позовних вимог відмовилено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Податковий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2010 року, про що склав акт від 08 грудня 2010 року №804/23-01/13549845, яким встановив порушення позивачем вимог:
пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивач занизив податок на прибуток на 1 257 781,00 грн.;
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занизив податок на додану вартість на 824 031,00 грн.;
підпунктів 7.7.2, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого зайво заявив до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок 263 746,00 грн.;
підпункту 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого зайво заявив до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок 118 541,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 17 грудня 2010 року:
№0000332301/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 754 427,00 грн., з яких 1 252 209,00 грн. за основним платежем та 502 218,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№0000342301/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 268 547,00 грн., з яких 179 031,00 грн. за основним платежем та 89 516,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№0000362301/0, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 242 457,00 грн.
У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2011 року:
№0000332301/3, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 814 451,00 грн., з яких 1 252 209,00 грн. за основним платежем та 562 242,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№0000342301/3, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 155 722,00 грн., з яких 132 412,00 грн. за основним платежем та 66 206,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№0000352301/3, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 216 493,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 108 247,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість послуг, отриманих від фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
За висновками податкового органу, вказані фізичні особи - підприємці не мали спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів (лісорубного квитка), а підписані між ними договори не відповідають вимогам статті 638 Цивільного кодексу України, внаслідок чого такі договори являються неукладеними.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по господарським операціям з придбання послуг у фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено ряд договорів з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про надання послуг з виконання лісозаготівельних робіт протягом 2009 року та першого півріччя 2010 року на загальну суму 5 009 935,00 грн.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання - передачі лісосік для розробки, актами приймання виконаних лісозаготівельних робіт, актами готовності лісосік до розроблення, катками технологічного процесу розроблення лісосіки, дозволами фізичних осіб - підприємців на виконання вказаних робіт підвищеної небезпеки, лісорубними квитками, платіжними дорученнями про сплату коштів.
Так, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Враховуючи факт документального підтвердження витрат позивача понесених у рамках здійснення господарської діяльності з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток.
Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано не погодилися з висновками податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».
При цьому, доводи податкового органу про те, що зазначені фізичні особи-підприємці одночасно були працівниками позивача не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
Відтак відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (підпункт 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів послуг, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 06 липня 2011 року №0000332301/3, №0000342301/3 та №0000352301/3.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Попільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2012 року у справі №0670/6528/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
СуддіЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.