01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.07.2009 № 3/39
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Кондратової І.Д.
Попікової О.В.
при секретарі: Бабенко Т.І.
За участю представників:
від позивача - Березинець О.В. - представник за довіреністю № 7 від 31.12.2008 року;
від відповідача - Красільніків А.Ю. - представник за довіреністю № 4/2113 від 13.07.2009 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
209 Управління начальника робіт
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.05.2009
у справі № 3/39 (суддя Репех В.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"
до 209 Управління начальника робіт
про стягнення 16818,29 грн.
Відкрите акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до 209 Управління начальника робіт про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 13122,66 грн. за березень та квітень 2008 року, пені в сумі 1593,62 грн., 3 % річних в сумі 414,68 грн. та втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції в сумі 1687,33 грн. згідно договору № 1-0860 на постачання теплової енергії на опалення від 04.02.2008 року.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2009 р. у справі № 3/39 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" задоволено повністю, стягнуто з 209 Управління начальника робіт на користь Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" заборгованості за надані послуги в сумі 13122,66 грн., пені в сумі 1593,62 грн., 3 % річних в сумі 414,68 грн. та втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції в сумі 1687,33 грн., 168,18 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2009 у справі № 3/39 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до невідповідності висновків, які викладені у рішенні суду, фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт вважає, що наявність договору на постачання теплової енергії не є доказом того, що товарна продукція була поставлена саме споживачу, а відсутність документального підтвердження поставки товарної продукції (теплової енергії) саме споживачу, за переконанням апелянта, є підставою неоплати такої продукції. Відповідач вказує на те, що він не є власником чи балансоутримувачем 198 квартирного будинку, який знаходиться за адресою : м. Чернігів, вул. Курсанта Єськова, 4. Вся виконавча документація по зовнішнім та внутрішнім мережам теплопостачання та гарячого водопостачання передана позивачу за актом від 20.01.2009 року, що за переконанням апелянта, виключає можливість контролювати спожиту теплову енергію та бути споживачем теплової енергії, яка постачалась до спірного будинку.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2009 р. апеляційну скаргу 209 Управління начальника робіт було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.07.2009 р.
У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд апеляційної скарги відкладався, в зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 28.07.2009 року представник відповідача просив задовольнити подану ним апеляційну скаргу, скасувати повністю рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2009 у справі № 3/39 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" в судовому засіданні апеляційної інстанції 28.07.2009 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, підтримав поданий відзив на апеляційну скаргу та просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 14.05.2009 р. у справі № 3/39 як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Відкритим акціонерним товариством "Облтеплокомуненерго" (надалі - виробник) та 209 Управлянням начальника робіт (надалі - споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії № 1-0860 від 04.02.2008 року, за умовами якого (п.1.1) виробник взяв на себе зобов'язання виробляти, транспортувати та постачати споживачеві теплову енергію для опалення, а споживач зобов'язувався сплачувати виробникові за надані послуги за встановленими тарифами в термін та на мовах, передбачених цим договором.
19 лютого 2008 року рішенням Чернігівської міської ради № 36 було затверджено акт державної приймальної комісії щодо приймання в експлуатацію 198-квартирного житлового будинку Центрального територіального управління капітального будівництва Міністерства оборони України по вул. Курсанта Єськова, 4 загальною площею 11852,9 кв.м, збудованого підрядним способом.
25 лютого 2008 року Центральне територіальне управління капітального будівництва (замовник та власник об'єкту забудови ) передало вказаний житловий будинок квартирно-експлуатаційному відділу м. Чернігова, згідно складеному акту.
29 лютого 2008 року начальник 209 Управління начальника робіт листом № 2/90 повідомив голову правління Відкритого акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" про введення в експлуатацію 198-квартирного житлового будинку по вул. Курсанта Єськова, 4 та видачу ордерів мешканцям будинку, в зв'язку з чим просив укласти договори з мешканцями на опалення та гаряче водопостачання з 01.03.2008 року.
Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 договору сторони погодили, що розрахунки споживача з виробником за відпущену теплову енергію здійснюється щомісячно у відповідності з показаннями приладів обліку або розрахунковим методом при відсутності приладів обліку. Розрахунковим періодом є період часу, що розпочинається 20 числа попереднього місяця і триває до 19 числа звітного місяця. Розрахунки по цьому договору здійснюються щомісячного до 1 числа місяця наступного за розрахунковим за фактично спожиту теплову енергію.
Враховуючи умови п. 6.4 договору розрахунковим періодом за лютий 2008 року є період з 20.01.2008 року по 19.02.2008 року, розрахунковим періодом за березень 2008 року є період з 20.02.2008 року по 20.03.2008 року.
В березні 2008 року сторони підписали акт про надання послуг (а.с. 57 т. 2), згідно якого встановили, що в березні 2008 року виробник передав, а споживач прийняв теплову енергії об'ємом 31,5277 Гкал вартістю 5619,49 грн.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутні розбіжності щодо спожитої теплової енергії вартістю 5619,49 грн. При цьому, як встановлено колегією суддів, визнається та не оспорюється сторонами, за період з 01.03.2008 року по 18.03.2008 року позивачем були здійсненні нарахування за поставлену теплову енергію лише за 3 квартири (№ 146,148, 150). Відповідач рахунок № 1-0860 від 21.03.2008 року на суму 5619,49 грн. повністю оплатив, що підтверджується випискою з банківського рахунку. Колегією суддів встановлено, що в березні 2008 року позивачем були здійснені нарахування лише за 3 квартири загальною площею 211,5 м.кв, а не на всю площу будинку 11365,5 м.кв, внаслідок того, що відповідач повідомляв позивача про видачу мешканцям ордери на квартиру з 01.03.2008 року.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, визнається та не оспорюється сторонами, рішення Чернігівської міської ради про видачу ордерів № 58 було прийнято лише 17.03.2008 року, в свою чергу, ордер на жиле приміщення по кв. № 146 виданий 27.03.2008 року, № 150 - 25.03.2008 року, № 148 - 26.05.2008 року, на інші квартири ордери видані 24.03.2009 року.
17.03.2008 року позивачем з власниками квартир (крім власників квартир № 146, 148) були укладені договори про надання послуг централізованого опалення та водонагрівання.
З огляду на вищевикладене, позивачем в квітні 2008 року було здійснено донарахування за поставлену відповідачу за період з 01.03.2008 року по 16.03.2008 року теплову енергію в кількості 72,3251 Гкал вартістю 12891,23 грн. Зазначені донарахування були здійснені за поставлену теплову енергію до 195 квартир загальною площею 11155 кв.м, власники яких отримали ордери 16.03.2008 року. Крім того, в квітні 2008 року відповідачу нараховано вартість теплової енергії, поставленої за період з 19.03.2008р. по 15.04.2008р. за дві квартири загальною площею 141,4 кв.м. (№ 146 та № 148), на які станом на день виставлення рахунку, не були видані ордери.
Відповідач не погоджується з зазначеними нарахуваннями та відзначає, що у нього відсутній обов'язок сплачувати вартість поставленої теплової енергії в березні та квітні 2008 року, оскільки він не є власником чи балансоутримувачем будинку.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги зазначені доводи відповідача, оскільки позовні вимоги повністю підтверджуються матеріалами справи, відповідач не надав суду належних і необхідних доказів на підтвердження своїх заперечень на позов.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Взаємовідносини у сфері енергопостачання регулюються Господарським кодексом, Законами України "Про електроенергетику", "Про теплопостачання" та іншими нормативними актами.
Статтею 275 Господарського кодексу України та статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено виключно договірне формування відносин суб'єктів у сфері теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач таких послуг - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач не є безпосереднім споживачем комунальних послуг, а такими споживачами є мешканці будинку - власники квартир. Зазначений висновок суду ґрунтується на визначенні "споживач", яке викладено у статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
При цьому колегія суддів відзначає, що мешканці будинку - власники квартир є споживачами послуг з теплопостачання лише з дня отримання ордерів на жиле приміщення.
В свою чергу, відповідно до приписів частини 2 п. 1 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладений договір на постачання теплової енергії від 04.02.2008 року № 1-0860. Даний договір є чинним, в установленому порядку недійсним не визнаний.
Відповідно до п.п. 11.1, 11.2 сторони погодили, що цей договір діє до 10.10.2008 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається щорічно пролонгованим з дня збігу попереднього терміну його дії на наступний річний термін, якщо протягом останнього місяця договору від жодної із сторін не надійшло заяви про відмову від нього. Договір припиняє свою дію у випадках : 1) взаємної згоди сторін щодо його припинення, 2) відповідно до п. 11.1 договору, 3) за рішенням господарського суду, 4) ліквідації обох або однієї зі сторін без відносин правонаступництва; 5) зміна власника об'єкту теплоспоживання після укладення договору з новим власником.
На підставі статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (статті 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
На підставі частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Сторони при укладенні зазначеного договору погодили випадки, при настанні яких дія договору припиняється. Відповідачем не надані інші докази припинення договору в порядку встановленому п. 11.2, а також докази його розірвання в порядку установленому чинним законодавством. Виходячи з умов вищенаведеного договору та норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що відповідач зобов'язаний оплатити поставлену теплову енергію позивачем в березні 2008 року (до 17.03.2008 року щодо 196 квартир) та квітні 2008 року (до 15.04.2008 року щодо двох квартир (№ 146, 148), оскільки договір на постачання теплової енергії від 04.02.2008 року № 1-0860 припинив свою дію лише після укладення позивачем договори з мешканцями будинку - власниками квартир. При цьому судом враховано, що договір на постачання теплової енергії був укладений відповідачем, як підрядною та експлуатаючрою організацією, з метою випробування спорудженої теплової мережі та опалення будинку в зимовий період до зміни власника будинку, про що також зазначає відповідач у своєму відзиві на позов (а.с. 23 т. 1).
Відповідно до пункту 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. N 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показниками пропорційно опалюваній площі квартири (будинку садибного типу), тобто через одиницю площі будівлі.
Судом встановлено, що позивач вартість поставленої теплової енергії в березні та квітні 2008 року визначав згідно будинкових засобів обліку теплової енергії, пропорційно опалюваній площі квартир, на які не були видані ордери. При цьому 18 березня 2008 року та 18 квітня 2008 року сторонами підписані акти про споживання теплової енергії, в яких визначені показники приладів обліку. Відповідачем факт підписання даних актів не заперечується.
З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача - 13122,66 грн. боргу за договором № 1-0860 від 04.02.2008 року.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, а саме, стягнення інфляційних витрат в розмірі 1687,33 грн. за період травень 2008 р. - лютий 2009 р. та 3 % річних в розмірі 414,68 грн. за період з 02.05.2008 р. по 13.03.2009 р., так як вони відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, та нормам чинного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.3.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення порядку розрахунків за теплову енергію, передбаченого п. 6.5 цього договору споживач сплачує пеню у розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В свою чергу, у відповідності до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Зокрема, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, оскільки розмір пені обмежується законом, а в договорі сторони встановили пеню, як вид неустойки, у розмірі 1 % заборгованості за кожний день прострочення, яка більша ніж та, що передбачена Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", колегія суддів відзначає, що позивач правомірно визначив розмір пені виходячи з розміру, який встановлений в Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Зважаючи на викладене та враховуючи приписи чинного законодавства, за умови встановлення факту прострочення з боку відповідача зобов'язання щодо оплати поставленого товару, Господарський суд Чернігівської області правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1593,62 грн. -пені. При цьому, розмір та період нарахованих сум є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач, в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, інших доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга відповідача 209 Управління начальника робіт є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, в зв'язку з чим судові витрати за розгляд апеляційної скарги у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу 209 Управління начальника робіт залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 14.05.2009 року у справі № 3/39 - без змін.
Матеріали справи № 3/39 повернути Господарському суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ропій Л.М.
Судді Кондратова І.Д.
Попікова О.В.
04.08.09 (відправлено)