01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.07.2009 № 1/114
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Алданової С.О.
при секретарі: Камінська Т.О.
За участю представників:
від позивача - Байдиченко Б.М. дов. №09/03 від 08.01.2009 року
від відповідача - Васильчиков І.В. дов. №137/11.5.2 від 21.04.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївська філія ВАТ ВТБ Банк
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.04.2009
у справі № 1/114 (суддя Мельник В.І.)
за позовом Відкрите акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль"
до ВАТ "ВТБ Банк"
про стягнення 22947,97 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” до Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” про стягнення 22 947,97 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання відповідно до умов договору №2981 від 01.10.2007 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.04.2009 року (дата підписання повного тексту 05.05.2009) у справі № 1/114 позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” на користь Відкритого акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” 7659,67 грн. - основного боргу, 1251,37 грн. - інфляційної складової боргу, 228,51 грн. - 3% річних, 7659,67 грн. - пені, держмито в розмірі 229,48 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 2981 від 01.10.2007 року. Відповідач не виконав належним чином свої зобовязання відповідно до умов договору №2981 від 01.10.2007 року, оскільки за період з листопада 2007 року по листопад 2008 року відповідач отримав теплової енергії на суму 10205,82 грн., з яких сплачено 2733,16 грн., борг складає 7659,67 грн. Також судом встановлено, що позивач не вірно нарахував пеню, оскільки пеня була нарахована відповідно до Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій”, нормами якого передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. Позивач нарахував більше пені ніж 100% загальної суми боргу, тому судом зменшено пеню до того розміру, який встановлено наведеним законом.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 17.04.2009 року у справі № 1/114, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права. Скаржник зазначає, що протягом чотирьох місяців після укладення договору відомості обліку теплової енергії Банком не надавались, а ВАТ “Миколаївська теплоенергоцентраль” порушуючи умови дійного законодавства, а саме ст.. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” про право споживача одержувати в установленому порядку необхідну інформацію про перелік наданих послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо, не надсилали будь-які розрахунки або акти прийому-передачі на адресу відповідача у банку, як вважає позивач виникла заборгованість. Відповідач зазначає, після отримання претензії звертався до позивача з питанням щодо перерахування заборгованості банка за фактичними показниками приладу обліку (листь банка від 03.06.2008 р.), який відповідно до акту проведення профілактичних робіт від 18.04.2008 року знаходився у належному стані. В свою чергу суд першої інстанції не надав належної оцінки наданих банком письмових доказів, дійшов не вірного висновку, щодо непридатності облікового приладу, за показниками якого відповідач повинен був сплачувати за надані позивачем послуги. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції прийняв до уваги норми спеціального закону - Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» від 20.05.1999 року №686-ХІV, не звернувши увагу на первинний Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року №543/96-ВР. Крім цього, господарський суд, в частині стягнення з відповідача державного мита, не вірно зазначив розмір суми державного мита, що підлягає стягненню з відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2009 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 15.07.2009 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/5 від 14.07.2009 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Шапрана В.В. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 1/114 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Алданової С.О. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 28 Закону України „Про судоустрій України.
15.07.2009 року представником позивача у судовому засіданні було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення Господарського суду м.Києва без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач в відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач посилається на акт профілактичних робіт від 18.04.2008 року, складений спеціалізованою організацією - ТОВ “НВП “Югтепломер” - на підтвердження справності приладу обліку, однак у цьому акті відсутній висновок про справність приладу обліку, так само як і опис будь-яких профілактичних робіт та їх результат. Натомість акт фіксує обрив ізоляції датчика температури на зворотній лінії.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м.Києва від 17.04.2009 року у справі №1/1140 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 17.04.2009 року у справі №1/114.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
01.10.2007 року між Відкритим акціонерним товариством “ВТБ Банк” (надалі-Споживач) та Відкритим акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль” (надалі-енергопостачальна організація) було укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 2981 (надалі-Договір).
Відповідно до предмету договору Енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до Енергопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії в терміни, передбачені в додатку 1 до договору(.п.5.3 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору при відсутності приладів обліку або виході його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена Споживачу, визначається Енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.
Згідно п.6.3 договору відповідач зобов'язаний сплатити за 20 днів до початку розрахункового періоду (розрахунковим періодом є календарний місяць) вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.
Таким чином, відповідно до предмету договору позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені п.6.3 договору.
Відповідно до п. 9.1 Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання тадіє до 01.10.2008 року.
14.05.2008 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 324-Ю про сплату боргу в сумі 7472,66 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, що за період з листопада 2007 року по листопад 2008 року відповідач отримав теплової енергії на суму 10205,82 грн. з яких сплачено 2733,16 грн., борг складає 7659,67 грн.
Актом профілактичних робіт від 18.04.2008 року зафіксовано обрив ізоляції датчика температури на зворотній лінії.
27.02.2008 року при обстеженні вузлу обліку теплової енергії відповідача на предмет допуску зазначеного вузлу в експлуатацію виявлена несправність блоку електронного обпилювача (не висвічувались усі сігменти дисплею обпилювача). Зазначена несправність призводить до неможливості зчитування показників.
Крім того, 21 серпня 2008 року представниками теплової інспекції позивача, за результатами проведеної перевірки, відповідачу як споживачу тепло енергії, було приписано виконати ремонт приладу обліку, провести його перевірку та викликати представника позивача для прийняття його в експлуатацію. Однак, жодних доказів проведення належного ремонту приладу обліку відповідач суду не надав.
Згідно з п. 10.3 Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.10.2007 року при виникненні обставин, не обумовлених цим договором, сторони зобов'язані керуватись Законом України “Про електроенергетику”, Тимчасовими правилами обліку та споживання теплової енергії, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючого обладнання і теплових мереж та іншими нормативними документами, що регулюють відносини сторін з приводу теплопостачання.
У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. (Постанова КМ України, від 03.10.2007, № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією")
Оскільки прилад обліку відповідача був несправний, нарахування проводились розрахунковим способом. Відомостей щодо усунення недоліків у роботі приладу обліку відповідач не надав.
Твердження відповідача щодо ненадання позивачем йому рахунків за спожиту електроенергію спростовується реєстрами вручення рахунків та актів приймання-передавання теплової енергії, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах.
Наведене свідчить про виникнення між сторонами цивільних прав і обов'язків відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, що виникли в результаті постачання теплової енергії в гарячій воді та ґрунтуються на договорі на постачання теплової енергії в гарячій воді № 2981 від 01.10.2008 року.
Згідно із ст.14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст.525 Цивільного кодексу України, не допускається.
Згідно із частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми основного боргу в розмірі 7659,67 грн. є обґрунтованими, а тому вірно задоволені судом першої інстанції.
Що стосується заявлених Позивачем вимог про стягнення з Відповідача суми пені в розмірі 13808,42 грн.., індексу інфляції в розмірі 1251,37 грн. та 3% річних в розмірі 228,51грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У відповідності до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.4.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1% належної до сплати суми за кожен день прострочення, на підставі положення Закону України «Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» від 20.05.1999 року №686-ХІV.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не вірно нарахував пеню, оскільки пеня була нарахована відповідно до Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових територій”, нормами якого передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Позивач нарахував більше пені ніж 100% загальної суми боргу, тому судом першої інстанції правомірно було зменшено пеню до того розміру, який встановлено наведеним законом.
Таким чином твердження відповідача в апеляційній скарзі щодо неправомірного застосування судом першої інстанції норм спеціального закону - Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» від 20.05.1999 року №686-ХІV, колегією суддів не приймається до уваги.
Оскільки Відповідач не виконав належним чином та в установлений строк свої зобов'язання по оплаті поставленої Позивачем теплової енергії в гарячій воді відповідно до договору на постачання теплової енергії в гарячій воді № 2981 від 01.10.2008 року, позовні вимоги Позивача про стягнення заборгованості в розмірі 7659,67грн.., пені в розмірі 7659,67грн., 3% річних - 228,51 грн., інфляційних збитків в розмірі 1251,37 грн. судом першої інстанції вірно визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується стягнення з Відповідача державного мита та судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом першої інстанції було невірно розраховано суму державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, яка підлягає стягненню.
Задоволені вимоги позивача складають 16799,22 грн., тобто з Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню судові витрати по сплаті державного мита в розмірі - 167,99 грн. та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі - 86,37 грн.
Таким чином, рішення господарського суду м. Києва в частині стягнення з відповідача 229,48 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягає зміні.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вина відповідача в порушенні договірного зобов'язання доведена матеріалами справи.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року у справі №1/114 - зміні в частині стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з відповідача.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з частковим задоволенням позову з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 254,35 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 167,99 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 86,37 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог), а у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з Позивача на користь Відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 0,47 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року у справі № 1/114 змінити.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 року у справі № 1/114 викласти в такій редакції:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк”(01601, м.Київ, вул.Гоголівська 22-24, код ЄДРПОУ 34002964) на користь Відкритого акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”(54002, м.Миколаїв, вул. Каботажний узвіз 18, код ЄДРПОУ 30083966) 7659 (сім тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять)грн. 67 коп. -основного боргу; 1251 (одну тисячу двісті п'ятдесят одну)грн. 37 коп. -інфляційної складової боргу; 228 (двісті двадцять вісім)грн. 51коп. -3 % річних, 7659 (сім тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять)грн. 67 коп. - пені, держмито в розмірі 167 (сто шістдесят сім ) грн. 99 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 86(вісімдесят шість) грн. 37 коп.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54002, м.Миколаїв, вул. Каботажний узвіз 18, код ЄДРПОУ 30083966) на користь Відкритого акціонерного товариства “ВТБ Банк”(01601, м.Київ, вул.Гоголівська 22-24, код ЄДРПОУ 34002964) за подачу апеляційної скарги суму державного мита в розмірі 0,47 грн.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
7. Матеріали справи №1/114 повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Алданова С.О.