23 квітня 2015 року м. Київ К/800/2584/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ініціатива»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013
у справі №826/12443/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ініціатива»
до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ініціатива» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ініціатива») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2013 №0001462230, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 146270,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти законне рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР) та п. 138.2 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України).
За наслідками перевірки прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
У п. 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Аналогічні положення містить Закон №334/94-ВР.
Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.
Відповідно до п. 2 ст. 9 даного Закону Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ініціатива» відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров