Справа: № 826/20929/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
15 квітня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
при секретарі: Погорілій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Енергетична Компанія «Гермес» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2015 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «ТЕК «Гермес» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про:
визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2014 №0001152207;
визнання протиправними дій, вчинених під час перевірки та оформлення акту по внесенню висновків щодо заниження ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» ПДВ на суму 11 922 408 грн.;
визнання протиправними дій щодо внесення до АІС «Податковий блок» «Підсистема автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» коригування показників податкового кредиту;
зобов'язання поновити в Автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показники податкової звітності ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс»;
зобов'язання вилучити з АІС «Податковий блок» «Підсистема автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» інформацію за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, оформленої актом від 08.12.2014 №43/1-22-07-36884163;
зобов'язання відновити дані податкової звітності, задекларовані ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес», шляхом внесення до них даних, визначених у податкових деклараціях з ПДВ ТОВ «ТЕК « Гермес» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «ТЕК «Гермес» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за результатом якої складено акт від 08.12.2014 року № 43/1-22-07-36884163.
Перевіркою встановлено порушення позивачем норм п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 11 922 408 грн.
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 23.12.2014 року № 0001152207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ на загальну суму 17 883 612 грн. (за основним платежем - 11 922 408 грн., за штрафним (фінансовими) санкціями - 5 961 204 грн.).
Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття спірного рішення та вчинення спірних дій, судова колегія виходить з наступного.
В основу відмови в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано належних доказів реального виконання умов спірного договору (відсутні докази транспортування газу, відсутні ліцензії на продаж природного газу, відсутні докази наявності технічних можливостей для виконання купівлі-продажу природного газу, відсутні докази подальшої реалізації або використання в іншій спосіб позивачем природного газу, відсутні докази наявності технічної можливості зберігання природного газу), а тому висновок податкового органу про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України є обґрунтованим та знайшов підтвердження під час судового вирішення справи, що свідчить про правомірність прийнятого на його підставі спірного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів в підтримку вказаної вище правової позиції суду першої інстанції, відзначає слідуюче.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:
- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.
- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Так, між позивачем та ТОВ «Фінанс Ресурс Сервіс» укладено договір купівлі-продажу природного газу від 18.07.2014 року № 18/17, відповідно до п. 2.4 якого фактична кількість природного газу по цьому договору визначається згідно актів прийому-передачі природного газу між постачальником та покупцем, складних в порядку, передбаченому нормами чинного законодавства та цим договором.
На підтвердження факту реального виконання спірного договору позивачем надано суду першої інстанції копії актів прийому-передачі природного газу та податкових накладних, правильність та правомірність яких не оспорюється сторонами.
Статтею 11 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Одночасно з апеляційною скаргою апелянтом було надано ряд документів на підтвердження реальності та товарності проведених господарських операцій, зокрема: ліцензії постачання природного газу за нерегульованим тарифом (серія АВ № 527128, виданої 04.03.2010 року за № 210), договору від 16.04.2014 року № 1404000167 на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу.
Таким чином, оскільки рішення повинно бути законним та обґрунтованим, ухваленим судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, колегія судів не може проігнорувати та не взяти до уваги надану позивачем документацію і не надати їй належну правову оцінку.
Апелянт зауважено, що отримання ліцензії на здійснення господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим та нерегульованим тарифом необхідне лише в тому випадку, якщо постачання здійснюється кінцевим споживачам для їх власних потреб, а покупець (позивач) не є споживачем природного газу для власних потреб, він лише здійснював купівлю вищевказаного природного газу для подальшого постачання кінцевим споживачам. В зв'язку з викладеним апелянт вважає, що для ТОВ «Фінанси Ресурс Сервіс» наявність ліцензії на постачання газу не обов'язкова.
При цьому, сам позивач має ліцензію АВ N 527128 на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом, видану на підставі Постанови НКРЕ від 12 березня 2012 року № 229 «Про переоформлення ліцензії на постачання природного газу за нерегульованим тарифом, виданої ТОВ «Торгівельно-Енергетична Компанія «Гермес», хоча також не являється кінцевим споживачем газу.
Вказана вище позиція апелянта жодним чином не ґрунтована на приписах чинного законодавства.
Так, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом та Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, затверджені Постановами КМУ від 13.01.2010 містять перелік умов, при виконанні яких можливе провадження господарської діяльності з постачання газу, зокрема, умов щодо:
наявності у ліцензіата договорів купівлі-продажу газу (контрактів) із власниками газу, договорів про транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ магістральними трубопроводами та договорів про транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ розподільними трубопроводами згідно з вимогами чинного законодавства. Обсяг газу, зазначений у договорах купівлі-продажу газу (контрактах) та договорах про постачання газу, повинен відповідати обсягу, що зазначається в договорах на його транспортування магістральними та розподільними трубопроводами;
наявності у ліцензіата договорів, укладених з газотранспортним підприємством, про створення страхового запасу газу в натуральній формі, у обсягах, передбачених законодавством України.
Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 9) встановлено, що ліцензуванню підлягають:
транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;
постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом;
зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами.
Одразу, слід зауважити, що згідно преамбули вказаного Закону він визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. При цьому, у ст. 2 цього ж Закону вказано, що його дія поширюється на всіх суб'єктів господарювання.
Таким чином, як у позивача, так і його контрагента повинні бути в наявності в обов'язковому порядку ліцензії на транспортування, постачання та зберігання газу. Натомість лише у позивача є єдина ліцензія на постачання газу, наведене свідчить про неможливість вчинення господарських операцій позивача з ТОВ «Фінанси Ресурс Сервіс» з приводу торгівлі газом, оскільки вказана продукція вимагає надзвичайно особливого та специфічного як зберігання, так і транспортування (трубопроводами), а також його постачання.
Отже, у апелянта, зважаючи на відсутність необхідних ліцензій, в обов'язковому порядку мали би бути в наявності хоча б договори купівлі-продажу газу (контрактів) із власниками газу, договори про транспортування газу, договори, укладені з газотранспортним підприємством про створення страхового запасу газу в натуральній формі, у обсягах, передбачених законодавством України. А ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс» взагалі не може бути суб'єктом таких правовідносин, і будь-яка діяльність, пов'язана з природним газом взагалі не є і не може бути видом діяльності вказаного підприємства. Разом з тим, апелянтом не надано жодного документу, за яким би можна було прослідкувати рух товару (газу) від продавця (ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс») до покупця (позивача) по договору купівлі-продажу природного газу від 18.07.2014 року № 18/17.
В силу приписів ст. 9 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» суб'єкти ринку природного газу провадять свою діяльність на підставі договорів (контрактів), що укладаються відповідно до законодавства.
Згідно із ст. 13 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування.
Пунктом приймання-передачі газу є об'єкт Єдиної газотранспортної системи України, на якому здійснюється передача природного газу між учасниками газового ринку, обладнаний вузлом обліку природного газу.
Обов'язкові умови для газотранспортних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу.
Матеріали справи не містять жодного доказу укладання апелянтом договору транспортування природного газу.
Колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що16 квітня 2014 року між ПАТ «Укртрасгаз» та ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» укладено договір № 1404000167 на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу. Дана обставина свідчить про наявність у позивача технічних можливостей необхідних для зберігання природного газу. Проте, в матеріалах справи відсутні докази реальної поставки газу від продавця до покупця, зокрема, на зберігання відповідно до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Укртарнсгаз». При цьому, апелянтом взагалі не надано пояснень яким чином відбувалося транспортування газу до місця зберігання (шляхом транспортування, перекачування, тощо).
Окрім того, у контрагента - ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс» відсутні:
- ліцензія на транспортування газу;
- договір на зберігання газу до його продажу;
- докази отримання газу від попереднього постачальника, оскільки даний контрагент не має ліцензії на виробництво газу;
- докази можливостей належного зберігання до моменту продажу позивачу;
- докази транспортування газу та належні супроводжуючі документи на таке транспортування (наприклад, товарно-транспортні накладні);
Таким чином, перевіривши дійсність господарських взаємовідносин апелянта з контрагентом, апеляційний суд приходить до висновку, що апелянт не мав правових підстав для формування податкового кредиту, оскільки реальність господарських операцій була виключно «на папері».
За п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6. ст. 201 ПК України).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Також, пп. 14.1.27. п. 14.1. ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.1. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.
Отже, платнику податку дозволено формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, суду необхідно з'ясувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Відповідно до листа від 02.06.2011 року встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п. 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За змістом пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Відповідно до п. 16 Порядку, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.
Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:
відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;
порушення порядку заповнення податкової накладної;
податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Таким чином, колегія суддів не може не погодитися з доводами суду першої інстанції щодо правомірності донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, оскільки, сама лише наявність видаткових та податкових накладних, виписаних від імені контрагентів не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту та віднесення витрат до валових витрат позивача, пов'язаних із господарською діяльністю товариства. Господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.
Вимога про визнання протиправними дій, вчинених під час перевірки та оформлення акту по внесенню висновків щодо заниження ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» ПДВ на суму 11 922 408 грн. є такою, що не підлягає задоволенню, як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на слідуюче.
Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1, статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 86.3 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
Таким чином, відповідно до положень Податкового кодексу України контролюючий орган, у разі виявлення в ході перевірки порушення платником податків вимог законодавства, зобов'язаний скласти акт та відобразити у ньому виявлені порушення.
Аналогічні положення щодо обов'язку контролюючого органу скласти акт перевірки та порядок його складання закріплені у Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 12.01.2011 за №34/18772.
Отже, відповідач склав акт перевірки в межах компетенції та у відповідності до положень законодавства України, при цьому висновки даного акта є суб'єктивною думкою перевіряючого органу.
Відповідно до статті 17 КАС України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Виходячи із загальних засад адміністративного судочинства, задоволенню підлягають ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.
Однак, висновки податкового органу, викладені в акті, не породжують для суб'єкта господарювання певних юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника, а отже, не порушують його права та законні інтереси.
Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Така правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 10.06.2014 №К/9991/41214/12, від 10.12.2013 К/800/23700/13, від 25.06.2012 у справі № К/9991/16720/12.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо внесення до АІС «Податковий блок» «Підсистема автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» коригування показників податкового кредиту ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» на підставі акту від 08.12.2014 №43/1-22-07-36884163; зобов'язання поновити в Автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показники податкової звітності, які були виключені на підставі акту від 08.12.2014 №43/1-22-07-36884163; зобов'язання відновити дані податкової звітності задекларовані ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес», суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
В матеріалах справи відсутні докази коригування податковим органом у відповідних базах даних показників податкового кредиту ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» на підставі акту від 08.12.2014 року № 43/1-22-07-36884163, отже, позовні вимоги у вказаній частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання вилучити з АІС «Податковий блок» «Підсистема автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» інформацію про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Торгівельно-енергетична компанія «Гермес» оформлені актом від 08.12.2014 року № 43/1-22-07-36884163.
Так, ст. 74 ПК України визначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.
Згідно із ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; виключено; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Оскільки акт звірки є носієм податкової інформації, то в силу згадуваних норм Податкового кодексу України використовується податковим органом під час проведення перевірок.
Що стосується вимоги про зобов'язання поновити в Автоматизованій системі «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» показники податкової звітності ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс», то така вимога також не може бути задоволена з огляду на те, що чинне законодавство передбачає можливість звернення до суду виключно за захистом власних порушених прав та законних інтересів (за винятком представництва інтересів на підставі належним чином оформлених відповідних документів). В даному випадку вимога стосується виключно інтересів контрагента позивача - ТОВ «Фінанс Ресурс Плюс», а тому саме останні повинні звертатися до суду з аналогічними позовними вимогами, якщо вважають, що з боку податкового органу мало місце порушення їх прав та/або законних інтересів.
За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій та винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє не підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-Енергетична Компанія «Гермес» - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 16.04.2015 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Кобаль М.І.
Карпушова О.В.