02.03.2015р. м. Київ К/9991/54435/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011
у справі № 2а-290/11/2070
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до 1. Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова
2. Державної податкової адміністрації у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011, позов задоволено частково. Скасовано рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 25.08.2010 № 0002972301 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13372 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
ДПА у Харківській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в цій частині. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 12 ч. 1 ст. 3, ст. 21 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, ст.ст. 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для застосування до позивача відповідно до ст. 21 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закону № 265/95-ВР) за рішенням від 25.08.2010 № 0002972301 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13372 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 28.07.2010 №6397/20/40/23/НОМЕР_2, про порушення п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР. Порушення полягало у веденні обліку товарних запасів за місцем реалізації з порушенням встановленого порядку. Податковий орган виходив з того, що під час здійснення перевірки на місці реалізації товарів були відсутні первинні документи, які підтверджують надходження товарів від постачальників або на склад, в загальній сумі 6686,65 грн.
Задовольняючи позов в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13372 грн. за рішенням від 25.08.2010 № 0002972301, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності у позивача первинних документів на придбання товарно-матеріальних цінностей в загальній сумі 6686,65 грн. Крім того, посилаючись на те, що закон, який скасовує відповідальність особи має зворотну дію в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), суди дійшли висновку про те, що оскільки статтю 21 Закону № 265/95-ВР, якою передбачено відповідальність за порушення ведення обліку товарних запасів, виключено на підставі абзацу 11 пункту 25 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756(далі - Закону № 2756), то підстави для притягнення позивача до такої відповідальності відсутні.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин в межах касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить з такого.
Фізичні особи-підприємці, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог п. 12 ч. 1 ст. 3 та ст. 6 Закону № 265/95-ВР були зобов'язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному законодавством.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.06.2013 у справі № 21-147а13 за позовом фізичної особи-підприємця до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова ДПС, третя особа - ДПА у Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України, які, своєю чергою, зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.
Відповідно до ст. 21 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів підприємницької діяльності, що не ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Системний аналіз положень пункту 12 частини першої статті 3, статті 6, статті 21 Закону № 265/95-ВР дає підстави для висновку, що цим законом передбачено обов'язок фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування та які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, вести облік товарних запасів за місцем їх реалізації та зберігання.
Разом з тим чинним на час виникнення спірних відносин законодавством не конкретизовано порядку обліку товарних запасів саме за місцем їх реалізації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку, що до документів, що є підставою для оприбуткування (обліку) товару за місцем їх реалізації, належать документи щодо походження (руху) товару, наприклад: видаткові накладні, податкові накладні тощо.
Судами попередніх інстанцій в результаті дослідження первинних документів встановлено, що позивач вів облік товарних запасів. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій з вищезазначених мотивів щодо протиправності застосування до позивача штрафних фінансових) санкцій на підставі ст. 21 Закону № 265/95 ВР є правильними.
Разом з тим суд касаційної інстанцій не погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про необхідність застосування абзацу 11 пункту 25 розділу І Закону від 02.12.2010 № 2756-VI (набрав чинності з 01.01.2011), яким виключено ст. 21 № 265/95 ВР, до спірних правовідносин, які виникли до 01.01.2011.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно - правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Штрафні (фінансові) санкції на підставі ст. 21 Закону № 265/95 ВР до позивача застосовано як до фізичної особи-підприємця.
Положення ст. 58 Конституції України необхідно застосовувати з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі № 1-7/99. Згідно з цим рішенням положення норми про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи), а стосовно юридичних осіб надання зворотної дії в часі може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
В даному випадку пряма вказівка в Законі № 2756 VI або іншому нормативно-правовому акті про зворотну дію закону в часі відсутні, тому у судів попередніх інстанцій не було правових підстав поширювати норму закону, що набрав чинності з 01.01.2011, на правовідносини, що виникли до цієї дати і стосувалися господарюючого суб'єкта - фізичної особи-підприємця.
Однак зважаючи на те, що помилкове застосування до спірних правовідносин принципу зворотної дії закону в часі не призвело до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції, діючи в межах, встановлених ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун