15 квітня 2015 року м. Київ К/800/14235/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Вербицької О.В.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 р.
у справі № 2а/1770/2737/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інсар»
до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інсар» (далі - позивач, ТОВ «Інсар») звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Здолбунівська ОДПІ Рівненської області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.02.2012 р. № 0000022340 та № 0000032340.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 р., позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Здолбунівської ОДПІ Рівненської області від 06.02.2012 р. № 0000022340 в частині визначення грошового зобов'язання за основним платежем на суму 299 785 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 44 868 грн., всього на суму 344 653 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 р. в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач процесуальним правом подати письмові заперечення не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи в межах касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 05.01.2012 р. по 12.01.2012 р., на виконання вимог наказів від 29.08.2011 р. № 9/ДСК та від 05.01.2012 р. № 15 на підставі статті 20, статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 та пункту 78.4 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України посадовими особами Здолбунівської ОДПІ Рівненської області була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Інсар» з питань дотримання вимог податкового законодавства з оподаткування податком на додану вартість при проведенні взаємовідносин з ПП ОСОБА_4 за період з 01.01.2011 року по 31.08.2011 року; питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Горіховий сад» та ТОВ «Леон Трейд» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року; з питань дотримання вимог податкового законодавства з оподаткування податком на додану вартість при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Денір» за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 року, за результатами якої складено акт від 18.01.2012 р. № 28/23-30716934 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР та пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 329 336,97 грн.; - підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 36 939,65 грн.
На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 06.02.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000032340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 46 175 грн., з яких 36 940 грн. сума основного платежу та 9 235 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); № 0000022340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 381 593 грн., з яких 329 337 грн. за основним платежем та 52 256 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Позивач оскаржив вказані повідомлення-рішення до ДПС у Рівненській області та ДПС України. За результатами розгляду скарг рішеннями ДПС у Рівненській області від 11.04.2012 р. № 5313/10-210/23 та ДПС України від 21.06.2012 р. № 10583/6/10-2115 скарги ТОВ «Інсар» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Як вбачається з акту перевірки від 18.01.2012 р. № 28/23-30716934 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП ОСОБА_4, ТОВ «Горіховий сад» та ТОВ «Денір» за перевіряємий період, оскільки останні, на думку відповідача, мають ознаки «фіктивності» та «сумнівності».
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, в оскаржуваній Здолбунівською ОДПІ Рівненської області частині, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами - ПП ОСОБА_4 та ТОВ «Денір» правочинів, а суми податкового кредиту за такими операціями сформовані позивачем правомірно.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювалися нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.
Згідно із пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на догану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна повинна містити: порядковий номер, дату виписки, назву юридичної особи, податковий номер, місцезнаходження юридичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт) та їх обсяг та ціну поставки.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів з контрагентами: ПП ОСОБА_4 та ТОВ «Денір».
В матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а саме: договори, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару, банківські виписки про рух коштів на рахунках, акти взаємних розрахунків.
Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Контрагенти позивача ПП ОСОБА_4 та ТОВ «Денір» на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Інсар» були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 р. у справі № 2а/1770/2737/2012- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) О.В. Вербицька