07.04.2015р. м. Київ К/800/2577/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Головуючого судді Малиніна В.В.,
суддів Амєліна С.Є., Ситникова О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Конотопського міжрайонного управління юстиції Сумської області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в місті Конотоп та Конотопському районі Сумської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_4 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Конотопського міжрайонного управління юстиції Сумської області, тертя особа - Управління Пенсійного фонду України в місті Конотоп та Конотопському районі Сумської області, у якому з урахуванням уточнень, просить: визнати незаконним та скасувати утримання із пенсії з 17.11.2011 року по 17.04.2012 року суми 863,46 грн. за вимогою № Ф-73/1 від 09.11.2010 року УПФУ в м. Конотоп і Конотопському районі Сумської області про стягнення з неї на користь УПФУ боргу у розмірі 863,46 грн. відповідно до постанови відповідача відділу державної виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції Сумської області № 27866611 від 27.07.2011 року про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вимоги УПФУ, а також сум витрат виконавчого провадження (виконавчого збору та витрат по примусовому виконанню); зобов'язати відповідачів ВДВС та УПФУ в м. Конотоп та Конотопському районі Сумської області повернути на основну картку суму недоплаченої пенсії.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року, доповненою постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у задоволені позову відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити.
Відповідач у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надішли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення - без змін.
Інші учасники судового розгляду даної справи письмових заперечень до Вищого адміністративного суду України не надали.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 27.07.2011 року державним виконавцем ВДВС прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження про примусовому виконанню вимоги № Ф-73/1, що видана 09.11.2010 року відповідним пенсійним фондом, про стягнення з позивача на користь УПФУ боргу у розмірі 863,46 грн. Копія зазначеної постанови отримана позивачем 04.08.2011 року. У зв'язку з несплатою суми заборгованості ВДВС прийняті заходи щодо примусового виконання, - звернено стягнення на пенсію боржниці. ВДВС прийняті рішення щодо стягнення з боржниці виконавчого збору та витрат по проведенню виконавчих дій.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанції, де суд апеляційної інстанції доповнивши рішення суду першої інстанції в частині вирішення однієї із позовних вимог, прийшли до висновку з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що вказана вимога № Ф-73/1, що видана 09.11.2010 року відповідним пенсійним фондом, про стягнення з позивача боргу у розмірі 863,46 грн., є виконавчим документом, що відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999 року.
Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
За змістом частини 5 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року, якою було виключено відповідні положення статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень зазначеного положення вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Оскільки вимога Пенсійного фонду про сплату боргу є виконавчим документом, в розумінні зазначених положень Закону відповідач правомірно, в межах повноважень та у спосіб, визначений законами, відкрив виконавче провадження по виконанню виконавчого документу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанції є правомірним таким, що прийняті у відповідності до вимог матеріального та процесуального права.
Предметом даного судового розгляду є дії відповідача, щодо проведення ним виконавчого провадження, а не вирішення питання законності вказаної вимоги Пенсійного фонду, яка як вже визначено є виконавчим документом.
Не можуть також слугувати доводи позивача на його користь, в частині протиправності дій держаного виконавця по здійсненню даного виконавчого провадження, відкритого на підставі вимоги пенсійного фонду, яка на той час була неузгоджена, та оскаржувалась як у адміністративному так і у судовому порядку, оскільки, як свідчать матеріали справи, щодо таких дій остання не повідомляла виконавця, який отримавши виконавчий документ, визначив законність на предмет відповідності вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та вчиняти дії по його примусовому виконанню.
В розрізі статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» слід врахувати, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що державним виконавцем вчинялись дії по примусовому виконанню рішення суду по стягненню з позивача вказаного боргу, що надає відповідачу право приймати постанови про стягнення з позивача виконавчого збору та витрат по проведенню виконавчих дій, а отже є правомірними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2012 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.В. Малинін
Судді: С.Є. Амєлін
О.Ф. Ситников