"30" березня 2015 р. м. Київ К/800/33170/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за
касаційною скаргою Приватного підприємства «Гроцький Транс Експедиція»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року
у справі № 826/20688/13-а
за позовом Приватного підприємства «Гроцький Транс Експедиція»
до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Гроцький Транс Експедиція» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Гроцький Транс Експедиція» з питань повноти та достовірності сплати до бюджету податків при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БС Консалтинг Юкрейн» за період з 01.01.2011 року по 31.01.2013 року, відповідачем складено акт від 29.11.2013р. № 721/26-55-22-08/19244992, яким встановлено порушення: - ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 150 000,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в загальній сумі 264 500, 00 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «БС Консалтінг Юкреін» в сумі 230 000, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013 року: - №107926552708, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 264 500, 00 грн.; - №108026552208, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 287 500, 00 грн., в тому числі 230 000, 00 грн. за основним платежем та 57 500, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на таке.
В силу ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.
Згідно із п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті
Відповідно до п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ПП «Гроцький Транс Експедиція» та ТОВ «БС Консалтінг Юкреін» укладено договори щодо поставки комплектуючих.
Встановлено, що на підтвердження даних операцій в матеріалах справи наявні договори, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, виписки по рахунку, журнал довіреностей, подорожні листи, відомість по рахунку, сальдовою відомістю по рахунку.
Судами встановлено, що наявність у позивача складських приміщень підтверджується відповідними договорами оренди нежитлових приміщень, укладеними з ТОВ «Шмітс Сервіс», дебіторська та кредиторська заборгованість по взаємовідносинах між ПП «Гроцький Транс Експедиція» з ТОВ «БС Консалтінг Юкреін» відсутня.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що товар, наявний на складі, який по документах отриманий від ТОВ «БС Консалтинг Юкреін», підприємством ПП «Гроцький Транс Експедиція» фактично отриманий безоплатно від невстановлених третіх осіб, оскільки відповідно до акта перевірки даного контрагента дані про наявні складські приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутні.
Колегій суддів суду касаційної інстанції з даного приводу зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Крім того, не можна вважати обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав наявності окремих недоліків у транспортних документах, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, дана обставина не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, бо відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
Відсутність окремих реквізитів у первинних документах є лише окремим недоліком та не може спростовувати наявності у підприємства відповідних господарських операцій.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
У статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з цим, при вирішені даної справи, судам потрібно врахувати, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.
З урахуванням зазначеного, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Гроцький Транс Експедиція» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року у справі № 826/20688/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук