30 березня 2015 року м. Київ К/800/64376/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Приватного підприємства "Спецбудкомплекс"
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року
у справі № 2а-12175/12/2670
за позовом Приватного підприємства «Спецбудкомплекс»
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Приватне підприємство «Спецбудкомплекс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2013 року у справі № 2а-12175/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями попередніх судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення попередніми судами норм матеріального та процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ПП «Спецбудкомплекс» з питань дотримання законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Українська будівельна компанія №2» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, відповідачем складено акт від 19.04.2012 року № 119/22-30/36476375, яким встановлено порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198, п 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 77 681, 00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № 0001342230, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 77 681, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19 420, 25 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що угода, укладена позивачем з його контрагентом, не спричиняє реального настання правових наслідків, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, визначальною умовою включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Спецбудкомплекс» (Замовник) та ТОВ «Українська будівельна компанія №2» (Підрядник) укладено договір підряду на виконання ремонту будівель і споруд УМГ «Київтрансгаз».
На підтвердження виконання умов відповідного договору в матеріалах справи наявні податкові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти здачі - прийняття проектної продукції, договірна ціна, банківські виписки.
Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що наявність у покупця податкових накладних не є безумовною підставою для формування податкового кредиту у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки у ТОВ «Українська будівельна компанія №2» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, вищевказані господарські операції не містять за своїм змістом розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на наявні у справі листи ПП «Спецбудкоплекс» до УМГ «Укртрансгаз», зокрема, про надання згоди на залучення до виконання будівельно-ремонтних робіт на виконання договору від 21.04.2011 року субпідрядника - ТОВ «Українська будівельна компанія №2», не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції до уваги, оскільки зазначений договір в матеріалах справи відсутній, доказів передачі отриманих послуг безпосередньо УМГ «Укртрансгаз» не надано.
Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, є підстави вважати, що укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що вказує на безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся, та правомірне визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а тому висновки судів попередніх інстанцій є правильними.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Спецбудкомплекс» відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.01.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року у справі № 2а-12175/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук