"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/41780/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року
у справі № 826/5560/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний виставковий центр» (далі - ТОВ «Міжнародний виставковий центр»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005951503 від 22 квітня 2014 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну (електронну) перевірку податкової звітності ТОВ «Міжнародний виставковий центр» з плати за землю за 2014 рік та повноти надходжень з орендної плати за землю за січень - лютий 2014 року, за результатами якої складено акт № 2135/26-53-15-03-17/30212731 від 10 квітня 2014 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005951503 від 22 квітня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати в розмірі 990 756,47 грн. (792 605,18 грн. - основний платіж, 198 151,29 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним визначенням орендної плати за земельну ділянку за січень - лютий 2014 року шляхом подання 19 березня 2014 року уточнюючої податкової декларації з плати за землю № 9014362211 в розмірі, передбаченому пунктом 2.2 укладеного між ТОВ «Міжнародний виставковий центр» та Київською міською радою договору від 23 січня 2002 року (1,5 відсотка від нормативної грошової оцінки), який є меншим, ніж встановлено ПК України.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що затверджені ПК України зміни щодо розміру орендної плати за земельні ділянки є лише підставою для перегляду умов укладеного договору, проте не тягнуть автоматичну зміну визначеного ним розміру орендної палати. А відтак, з огляду на те, що до договору оренди від 23 січня 2002 року не внесено зміни щодо розміру орендної плати, підстави для її сплати товариством у збільшеній сумі, на переконання судових інстанцій, відсутні, як, відповідно, і підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.
Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.
Зі змісту Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладання договору оренди земельної ділянки від 23 січня 2002 року; далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 01 січня 2011 року набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.
Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ ПК України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплено в пункті 5.2 статті 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2014 року.
Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.