06 квітня 2015 року Справа № 902/1473/14
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіЄвсікова О.О.,
суддівКролевець О.А.,
Попікової О.В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі"
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. (головуючий суддя Павлюк І.Ю., судді Дужич С.П., Саврій В.А.)
та на рішенняГосподарського суду Вінницької області від 11.12.2014 р. (суддя Говор Н.Д.)
у справі№ 902/1473/14 Господарського суду Вінницької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м. Вінниці
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-Кельце-Інвест", 3. Публічного акціонерного товариства "Вінницяплодоовочпостач"
простягнення 47.694.750,90 грн. заборгованості та звернення стягнення на майно,
за участю представників:
позивачаБажуков А.К.,
відповідача-1Лисенко О.В.,
відповідачів-2,-3не з'явились,
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.12.2014 р. у справі №902/1473/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р., провадження у справі в частині стягнення 2.875,00 грн. відсотків за користування кредитом припинено, позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м. Вінниці 41.836.252,02 грн. заборгованості за кредитом, 4.325.414,81 грн. відсотків за користування кредитом, 177.410,08 грн. комісії за користування кредитом, 1.203.508,62 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 124.782,15 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 5.799,37 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії; звернуто стягнення на нерухоме майно Публічного акціонерного товариства "Вінницяплодоовочпостач" згідно іпотечного договору № 7412Z4 від 23.08.2012 р., та на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-Кельце-Інвест" згідно іпотечного договору № 7412Z1 від 28.02.2012 р.; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів; початкову ціну заставного майна на прилюдних торгах вирішено визначити за результатами оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
У позові в частині стягнення 16.715,40 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1.912,90 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 80,55 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій (з урахування заяви від 30.03.2015 р.) просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій у вказаній частині було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 255 від 18.06.2003 р., ст.ст. 546, 549 ЦК України, ст.ст. 12, 33, 35 Закону України "Про іпотеку", ч. 2 ст. 82 ГПК України.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів 2 та 3 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача-1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.08.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпарі" (в договорі позичальник-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Версія" (позичальник-2), Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпарі-Кельце-Інвест" (позичальник-3), Товариством з обмеженою відповідальністю "Атекс-Поділля" (позичальник-4), Товариством з обмеженою відповідальністю "Веал-Поділля" (позичальник-5), Товариством з обмеженою відповідальністю - фірмою "Будинок торгівлі" (позичальник-6), Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством по виробництву, заготівлі, зберіганню та реалізації сільськогосподарської продукції "Вінницяплодоовочпостач" (позичальник-7) укладено генеральну угоду № 7407N4 (далі - генеральна угода), яка регулює загальні засади співпраці між банком та позичальником щодо фінансування довгострокової програми з розвитку діяльності позичальника, яка містить усі напрями діяльності підприємства позичальника, зазначені у бізнес-плані позичальника; метою цієї генеральної угоди є визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника, яке здійснюється відповідно до цієї генеральної угоди шляхом укладених договорів (п. 1.1, 1.2 генеральної угоди).
Відповідно до п. 4.5.1 генеральної угоди загальний розмір заборгованості позичальника за кредитом за цією генеральною угодою не може перевищувати еквівалент 40.000.000,00 (сорок мільйонів) гривень.
Пунктом 5.2.6 генеральної угоди передбачено, що позичальник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі за кредитним договором.
Пунктом 5.3.3 генеральної угоди встановлено, що банк має право достроково розірвати цю генеральну угоду та вимагати обов'язкового дострокового погашення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цією генеральною угодою та кредитним договором, якщо виникла і триває подія невиконання зобов'язань.
Між сторонами генеральної угоди укладено додаткові правочини до неї, а саме: №7407N4-1 від 12.02.2008р., №7407N4-2 від 25.04.2008р., №7407N4-3 від 12.05.2009р., №7407N4-4 від 20.05.2009р., №7407N4-5 від 25.06.2009р., №7407N4-6 від 30.10.2009р., №7407N4-7 від 02.04.2010р., №7407N4-8 від 06.04.2010р., №7407N4-9 від 14.12.2010р., №7407N4-10 від 06.05.2011р., №7407N4-11 від 20.09.2011р., №7407N4-12 від 31.05.2012р., №7407N4-13 від 17.01.2013р., №7407N4-14 від 02.07.2013р., №7407N4-15 від 16.12.2013р., №7407N4-16 від 25.12.2013р., №7407N4-17 від 25.12.2013р.
25.12.2013 р. в рамках генеральної угоди між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпарі" (позичальник) укладено кредитний договір № 7413К10 (далі - кредитний договір), згідно з п. 2.1 якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором.
Кредит надається позичальнику шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії (п. 2.2 кредитного договору). Відповідно до п. 2.3.1 Кредитного договору ліміт кредитної лінії 41.842.000,00 грн. Спільний ліміт заборгованості 41.842.000,00 грн. (п. 2.3.2 кредитного договору).
Пунктом п. 2.4 кредитного договору встановлено, що кінцевий термін погашення кредиту - 24.12.2014 р.
Сплата комісії за управління (крім комісії за управління за останній період сплати такої комісії) має здійснюватись позичальником з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні - по 15 число). Протягом цього періоду сплачується комісія за управління за попередній місяць (п. 6.8 кредитного договору).
Згідно з п. 9.2.7 кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості в повному обсязі (кредит, проценти, комісії та інші платежі за договором) протягом 10 банківських днів з дня відправлення банком позичальнику повідомлення про необхідність такого погашення, якщо: не виконано умови гарантійних документів, у т.ч. щодо страхування майна, наданого в заставу/іпотеку банку (п. 9.2.7.3, п. 5.10.7 кредитного договору); порушено питання про розірвання, визнання недійсними (неукладеними), нікчемними тощо кредитного договору та/або гарантійних документів, та/або генеральної угоди (п. 9.2.7.3, п. 5.10.15 кредитного договору); у позичальника та/або поручителя виникла прострочена заборгованість перед банком за будь-яким договором, укладеним ним із банком (п. 9.2.7.3, п. 5.10.2 кредитного договору).
Пункт 14.6.4 кредитного договору передбачає, що у разі наявності розбіжностей в ідентичних зобов'язаннях, встановлених як умовами кредитного договору, так і умовами генеральної кредитної угоди, положення кредитного договору мають перевагу.
28.02.2012 р. на забезпечення виконання зобов'язань за генеральною угодою №7407N4 від 27.08.2007 р. між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альпарі-Кельце-Інвест" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №7412Z1 (далі - договір іпотеки №7412Z1), посвідчений приватним нотаріусом ВМНО Курбатовою С.П. за р.н.414, згідно з яким ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" передало в іпотеку банку належне йому нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво майнового комплексу "Кельце" з прибудовами загальною площею 2.411,4 кв. м та земельну ділянку загальною площею 0,6120 га, кадастровий номер 0510136600:02:066:0022, що розташовані за адресою: м. Вінниця, просп. Космонавтів, 49.
Також 23.08.2012 р. на забезпечення виконання зобов'язань за генеральною угодою № 7407N4 від 27.08.2007 р. між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Вінницяплодоовочпостач" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №7412Z4 (далі - договір іпотеки №7412Z4), посвідчений приватним нотаріусом ВРНО Дробахою В.О. за р. н. 1084, згідно з яким ПАТ "Вінницяплодоовочпостач" передало в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Вінницька область, Вінницький район, село Вінницькі Хутори, Немирівське шосе, 103, загальною площею 41.477,3 кв. м, та земельну ділянку загальною площею 27,0820 га, кадастровий номер 0520681000:01:006:0140, за вказаною адресою, цільове призначення - для обслуговування виробничо-торгівельних споруд бази.
Відповідно до п. 3.3 іпотечних договорів № 7412Z4, № 7412Z1 у разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості за генеральною угодою та звернути стягнення на предмет іпотеки або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок в інтересах іпотекодержателя зі стягненням з іпотекодавця витрат на страхування.
Згідно з п. 5.1 іпотечних договорів № 7412Z4, № 7412Z1 у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань боржником, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
На виконання умов генеральної угоди від 27.08.2007 р. № 7407N4 та кредитного договору від 25.12.2013 р. № 7413К10 позивачем надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Альпарі" кредит в розмірі 47.959.299,06 грн.
Також позивачем нараховано ТОВ "Альпарі" відсотки за користування кредитом в період з 25.12.2013 р. по 30.09.2014 р. в розмірі 6.238.956,66 грн.
Водночас ТОВ "Альпарі" частково погасило кредит у сумі 6.123.047,04 грн. та частково сплатило відсотки за користування кредитом у сумі 1.910.666,85 грн.
Крім того, відповідно до умов кредитного договору від 25.12.2013 р. № 7413К10 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" нарахувало ТОВ "Альпарі" комісію за управління заборгованістю в сумі 272.863,83 грн.
Однак ТОВ "Альпарі" свої договірні зобов'язання стосовно повної та вчасної сплати комісії за управління по заборгованості виконало частково в сумі 95.453,75 грн.
18.08.2014 р., враховуючи невиконанням ТОВ "Альпарі" та заставодавцями (ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" та ПАТ "Вінницяплодовочпостач") умов генеральної угоди від 27.08.2007 р. № 7407N4, кредитного договору від 25.12.2013 р. № 7413К10 та іпотечних договорів від 28.02.2012 р. № 7412Z1, від 23.08.2012 р. № 7412Z4, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до останніх з вимогою № 074-05/914 від 18.08.2014 р. про дострокове погашення боргу в сумі 44.907.586,99 грн. (з яких: 41.836.252,02 грн. - основний борг; 2.979.340,31 грн. - проценти; 80.336,64 грн. - комісія; 11.658,02 грн. - пеня за порушення умов договору щодо сплати процентів та комісії) протягом 10 банківських днів з моменту направлення вимоги.
18.08.2014 р. ТОВ "Альпарі" отримало вимогу № 074-05/914 від 18.08.2014 р., про що свідчить опис № 208 кореспонденції, яка направлена з фельд'єгерем по міському маршруту № 1 з відміткою на ньому його представника про отримання.
Обґрунтовуючи вказану вище вимогу, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" посилається на те, що 08.04.2014 р. Господарським судом Вінницької області було порушено справу № 902/435/14 за позовом ТОВ "Альпарі" до АТ "Укрексімбанк" про визнання недійсною генеральної угоди; ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" не виконано зобов'язання щодо страхування нерухомого майна (м. Вінниця, просп. Космонавтів, 49), іпотека якого є забезпеченням виконання зобов'язань за генеральною угодою (п. 2.4.8 іпотечного договору № 74121 від 28.02.2012 р.; позичальником допущене невиконання зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого була утворена прострочена заборгованість в сумі 693.632,678 грн. (проценти та комісія).
Однак заборгованість позичальником в повному обсязі погашена не була.
В подальшому 03.09.2014 р. з метою задоволення своїх вимог за рахунок предмета забезпечення ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" та ПАТ "Вінницяплодовочпостач" з письмовою вимогою № 074-05/972 про погашення заборгованості за кредитними зобов'язаннями ТОВ "Альпарі" протягом 30 календарних днів з моменту її отримання.
Зазначена вище вимога залишена ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" та ПАТ "Вінницяплодовочпостач" без задоволення.
За таких обставин, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до суду з цим позовом.
Судами встановлено, що ТОВ "Альпарі" частково сплатило позивачу відсотки за користування кредитом в сумі 2.875,00 грн. після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі в частині стягнення місцевий суд на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України обгрунтовано припинив.
Таким чином, судами встановлено, що заборгованість ТОВ "Альпарі" перед ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" станом на день прийняття місцевим судом рішення складає 41.836.252,02 грн. за кредитом, 4.325.414,81 грн. за відсотками за користування кредитом з урахуванням часткової оплати після порушення провадження у справі, 177.410,08 грн. зі сплаті комісії за управління кредитом.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).
Відповідно до п. 3.1.2 кредитного договору від 25.12.2013 р. № 7413К10 розмір процентної ставки за кредитом - 19,5% річних, в т. ч.: 10% річних нараховується та сплачується щомісячно; 9,5% річних нараховується щомісячно та сплачується в кінці строку дії кредитного договору.
Згідно з п. 3.1.4 кредитного договору проценти за кредитом нараховуються протягом усього строку користування кредитом на залишок основного боргу на кінець календарного дня за кожний день користування кредитом на основі банківського року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В матеріалах справи відсутні докази сплати заборгованості за генеральною угодою №7407N4 від 27.08.2007 р., кредитним договором № 7413К10 від 25.12.2013 р. в сумі 41.836.252,02 грн. та заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом в сумі 4.325.414,81 грн.
При цьому вказана заборгованість за кредитом в розмірі 41.836.252,02 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, розрахунком заборгованості, підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 27.10.2014 р. Також розмір вказаної вище заборгованості підтверджено представником ТОВ "Альпарі" у письмовому відзиві від 31.10.2014 р. на позовну заяву.
З урахуванням наведеного вище, вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м. Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі" щодо стягнення з останнього 41.836.252,02 грн. заборгованості за кредитом та заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом в сумі 4.325.414,81 грн. за генеральною угодою № 7407N4 від 27.08.2007 р. та кредитним договором № 7413К10 від 25.12.2013 р. правомірно задоволені судами.
Крім того позивачем до стягнення з відповідача заявлено 177.410,08 грн. комісії за управління кредитом.
Статтею 1 кредитного договору № 7413К10 від 25.12.2013 р. визначено, що банківський рік - період часу тривалістю 360 днів. Цей період застосовується для розрахунку/нарахування процентів за кредитом, пені за цим договором.
Пунктом 3.2.1 кредитного договору сторонами узгоджено, що позичальник сплачує комісію за управління кредитною лінією. Розмір ставки комісії за управління складає 0,036 % від ліміту заборгованості, зазначеного у графіку зміни ліміту заборгованості.
Комісія за управління нараховується, починаючи з дати набуття чинності цим договором відповідно до підпункту 14.1.1 цього договору і закінчуючи датою повного виконання зобов'язань з погашення кредиту (включно), але не більше 90 днів з дати повного погашення кредиту, визначеної згідно з пунктом 6.4 цього договору (п. 3.2.2.3 кредитного договору).
Відповідно до п. 4.2.1.1 кредитного договору у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених підпунктом 9.2.23, розмір ставки комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.2.1 цього договору, збільшується на 0,04 процентних пункти за кожне таке порушення, на період, починаючи з першого дня другого місяця кварталу, наступного за кварталом, у якому Позичальником порушені зобов'язання, визначені підпунктом 9.2.23 цього договору, та закінчуючи останнім днем першого місяця (включно) кварталу, наступного за кварталом, в якому позичальником виконано зазначені зобов'язання. Ненадання позичальником до банку довідки про заборгованість позичальника за кредитними операціями, довідки про обсяги грошових надходжень у строки, зазначені у підпункті 9.2.27 цього договору, вважається невиконанням зобов'язань, визначених підпунктом 9.2.23 цього договору. При цьому у разі якщо на підставі довідки про обсяги грошових надходжень, яку надано після закінчення строку, зазначеного у підпункті 9.2.27 цього договору, підтверджено виконання вимог підпункту 9.2.23 цього договору, період, за який застосовується збільшений розмір ставки комісії за управління відповідно до попереднього абзацу цього підпункту договору, закінчується останнім днем місяця (включно), у якому позичальником надано відповідну довідку до банку.
Згідно з п. 4.2.1.3 кредитного договор, у разі порушення позичальником умов договору, визначених підпунктом 9.2.30, щодо підтримання оборотності кредиту на певному рівні, розмір комісії за управління, визначений у підпункті 3.2.2.1, збільшується на 0,04 процентних пункти починаючи з першого дня місяця, наступного за періодом, у якому позичальником порушені відповідні зобов'язання, та закінчуючи останнім днем місяця (включно), в якому позичальником виконано зазначені зобов'язання.
У пункті 1.16 розділу ІІІ глави 1 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 255 від 18.06.2003 р., зазначено, що умови нарахування та сплати доходів і витрат (дата нарахування, термін сплати за обумовлений період, метод визначення умовної кількості днів, період розрахунку тощо), а також неустойки в разі порушення боржником зобов'язання визначаються договором між банком і контрагентом згідно з вимогами законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Згідно з п. 1.18 розділу ІІІ глави 1 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 255 від 18.06.2003 р., для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод "факт/факт" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод "факт/360" - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод "30/360" - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.
Відповідно до п. 2.4 а) розділу ІІ глави 2 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 р. № 255, комісійними доходами і витратами (далі - комісії) є операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою. Окрім іншого, до складу комісійних доходів входять комісії, що є невід'ємною частиною доходу (витрат) фінансового інструменту. Ці комісії визнаються в складі первісної вартості фінансового інструменту і впливають на визначення сум дисконту та премії за цим фінансовим інструментом. До них належать, зокрема, комісії за ініціювання кредиту, за зобов'язання з кредитування тощо.
Таким чином, нормативно-правовими актами чітко передбачено можливість встановлення в кредитному договорі зобов'язання щодо сплати на користь банку комісій, які є невід'ємною частиною доходу фінансового інструменту (операції з кредитування).
Однак, як встановлено судами, доказів на підтвердження визнання вказаного кредитного договору в певній його частині або в цілому у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано.
Водночас ТОВ "Альпарі" в касаційній скарзі посилається на те, що судами не взято до уваги правової природи "комісії за управління", яка по суті є різновидом штрафної санкції. При цьому скаржник вважає, що обов'язок сплатити штраф (у вигляді збільшеного розміру комісії за управління) за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, оскільки штраф є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового, а тому стягнення пені за "комісію за управління" не ґрунтується на законі.
Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки за своєю природою (враховуючи умови договору та приписи чинного законодавства) зазначене поняття комісії за управління не є штрафною санкцією в розумінні ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України щодо забезпечення виконання основного зобов'язання, що має допоміжний (акцесорний) характер до основного зобов'язання, в тому числі й грошового, а за своєю суттю є сплатою комісії, що узгоджується зі ст. 509, ст. 1054, ст. 1056-1 ЦК України та умовами кредитного договору № 7413К10 від 25.12.2013 р. щодо надання кредитних коштів та його обслуговування.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком судів, що умова застосування сторонами поняття "банківський рік", яка узгоджена з приписами ст. 6, ст. 627, ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 628 ЦК України та іншими нормативно правовими актами, тривалістю у 360 днів, визначена і встановлена у кредитному договорі № 7413К10 від 25.12.2013 р., не суперечить чинному законодавству, а тому, з врахуванням наведеного вище, вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії в м. Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі" щодо стягнення з останнього за період з 01.06.2014 р. по 30.09.2014 р. 177.410,08 грн. комісії за управління кредитом є обґрунтованими.
Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що включає у себе його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
Стаття 549 визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (зі змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів ст. 549, частини другої ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Відповідно до п. 8.1 генеральної угоди у разі порушення строків сплати основного боргу за кредитом, процентів за користування кредитом та інших грошових зобов'язань за цією генеральною угодою позичальник сплачує банкові пеню. Пеня нараховується на суму несвоєчасно сплачених грошових зобов'язань із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості до дати повного погашення такої заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді, за який нараховувалася пеня, якщо інше не передбачене кредитним договором, та інші штрафні санкції, передбачені чинним законодавством та кредитним договором.
Оскільки судами встановлено факт несвоєчасного виконання ТОВ "Альпарі" обов'язку з повернення кредиту, сплати відсотків за ним та сплати комісії за його обслуговування за генеральною угодою № 7407N4 від 27.08.2007 р., кредитним договором №7413К10 від 25.12.2013 р., то позовні вимоги про стягнення пені є підставними, зокрема, нарахованої в період з 03.09.2014 р. по 14.10.2014 р. за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1.203.508,62 грн., нарахованої в період з 08.07.2014 р. по 14.10.2014 р. за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 124.782,15 грн., нарахованої в період з 08.07.2014 р. по 14.10.2014 р. за несвоєчасну сплату комісії в сумі 5.799,37 грн.
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Частиною 2 ст. 543 ЦК України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Частинами 1, 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.
Згідно з ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Частина 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до п. 1 ст. 590 ЦК України, ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет застави здійснюється, зокрема, за рішенням суду.
Згідно зі ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору; положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку; вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
За умовами п. 2.1.16 вказаних вище іпотечних договорів №7412Z4, №7412Z1 іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцятиденного строку письмова вимога іпотекодержателя до іпотекодавця та/або позичальника про усунення порушених зобов'язань за генеральною угодою та/або цим договором, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишена без задоволення.
18.08.2014 р., враховуючи невиконанням ТОВ "Альпарі" та заставодавцями (ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" та ПАТ "Вінницяплодовочпостач") умов генеральної угоди від 27.08.2007 р. № 7407N4, кредитного договору від 25.12.2013 р. № 7413К10 та іпотечних договорів від 28.02.2012 р. № 7412Z1, від 23.08.2012 р. № 7412Z4, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до останніх з вимогою № 074-05/914 від 18.08.2014 р. про дострокове погашення боргу в сумі 44.907.586,99 грн. (з яких: 41.836.252,02грн. - основний борг; 2.979.340,31 грн. - проценти; 80.336,64 грн. - комісія; 11.658,02 грн. - пеня за порушення умов договору щодо сплати процентів та комісії) протягом 10 банківських днів з моменту направлення вимоги.
03.09.2014 р. з метою задоволення своїх вимог за рахунок предмета забезпечення ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до ТОВ "Альпарі-Кельце-Інвест" та ПАТ "Вінницяплодовочпостач" з письмовою вимогою № 074-05/972 про погашення заборгованості за кредитними зобов'язаннями ТОВ "Альпарі" протягом 30 календарних днів з моменту її отримання.
Однак зазначені вище вимоги залишені без задоволення.
Згідно з ч. 5, 6 п. 4.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", вирішуючи спори про звернення стягнення на предмет іпотеки, господарські суди мають враховувати приписи ст. 35 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Проте ненадіслання іпотекодержателем іпотекодавцю відповідної вимоги не виключає права іпотекодержателя на звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.
Відсутність попереднього повідомлення іпотекодавця не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (ч. 3 ст. 35 Закону України "Про іпотеку").
У ч. 1, 2 п. 4.4.4 вказаної постанови роз'яснено, що у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання; невиконання зазначеної передумови відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно з п. 5.1 іпотечних договорів № 7412Z4, № 7412Z1 сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань боржником, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п. 5.2 іпотечних договорів № 7412Z4, № 7412Z1 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, окрім іншого, на підставі рішення суду.
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що в даному випадку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, але лише в межах вартості предмета іпотеки.
Вказане узгоджується з позицією, викладеною у п. 4.3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів". Так, з огляду на приписи статті 583 ЦК України, статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1 та 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Майновий поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави. До майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням в тому обсязі, в якому він сам виконав вимоги кредитора.
Статтями 38 та 41 Закону України "Про іпотеку" передбачено можливість реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.
Враховуючи те, що майно реалізується в примусовому порядку, вартість предмета іпотеки визначається суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" за ринковими цінами, що діють на день реалізації та визначення вартості майна, що, зокрема, передбачено ст.ст. 54, 58, 62 Закону України "Про виконавче провадження", які визначають порядок примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на заставлене майно.
Згідно зі ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду, зокрема, зазначається, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації та спосіб реалізації.
При цьому колегія суддів погоджується з висновком судів, що поняття вартість предмета іпотеки в сумі 67.260.000,00 грн., яка зазначена у іпотечному договорі від 23.08.2012 р. № 7412Z4, та вартість предмета іпотеки в сумі 14.000.000,00 грн., яка зазначена у іпотечному договорі від 28.02.2012 р. № 7412Z1, тобто вартість майна, яка визначена за домовленістю сторін на дату укладення договорів іпотеки та забезпечує відшкодування прогнозованої кредитної суми заборгованості, не є тотожним поняттю "вартість предмета іпотеки", що закріплено в ст. 11 Закону України "Про іпотеку" на стадії визначення такої за рішенням суду, а відтак посилання ТОВ "Альпарі" на те, що сума вартості предмета іпотеки за цими договорами значно перевищує розмір кредиту, не може бути взята до уваги, оскільки встановлення вартості предмета іпотеки за рішенням суду в даному випадку на стадії його виконання повинно проводитись в порядку Закону України "Про виконавче провадження" зі встановленням фактичної ціни майна на цей момент відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 11.12.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. у справі №902/1473/14 - без змін.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
суддіО.А. Кролевець
О.В. Попікова