Справа № 352/2216/14-ц
Провадження № 22-ц/779/685/2015
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.
Суддя-доповідач Вакарук В.М.
01 квітня 2015 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді: Вакарук В.М.
суддів: Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.
секретаря: Гавриляк Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року,-
У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся із позовом в суд до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_3 протягом 2009-2011 років позичав у нього грошові кошти в розмірі 40 000 дол. США, на підтвердження чого написав власноручно письмові розписки, що є доказом факту укладення договорів позики та передачі грошових сум. Також, 30.12.2010 року відповідач разом із дружиною ОСОБА_4 позичили у нього 35 000 дол. США, які разом зобов'язались повернути до 30.12.2011 року. В обумовлений договором строк, відповідачі грошових коштів не повернули, тому з урахуванням курсу НБУ станом на 09.12.2014 року, просив стягнути на свою користь заборгованість за договорами позики на загальну суму 623 200 грн. та стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 30.12.2010 року в сумі 545 300 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 35000 доларів США, що по курсу НБУ станом на 03.10.2014 року становить 452 900 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 3 654 грн. 00 коп. судового збору. У решті позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову згідно ухвали Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10.10.2014 року в частині накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, грошові кошти, що належать на праві приватної власності ОСОБА_4 на загальну суму 970500 грн. (дев'ятсот сімдесят тисяч п'ятсот ) грн. 00 коп. Стягнуто з відповідачів судові витрати.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на незаконність рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі, вважає необґрунтованим та помилковим висновок суду про визнання неповажними причини пропуску ним строку позовної давності. Позивачем передано представнику оригінали розписок лише по тих боржниках, які звертались у міліцію, а оскільки відповідачі по справі обіцяли повернути кошти, потерпілими по кримінальній справі не були, трирічний строк по жодній з розписок станом на червень 2011 року ще не спливав, тому він і не передавав їх представнику, а сховав, щоб не вилучили правоохоронні органи. Суд не взяв до уваги заяву про збільшення позовних вимог, де вказано, що грошові кошти позичалися боржниками у доларах США, а визначаючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню, необхідно враховувати офіційний курс валют станом на час прийняття рішення. Апелянт не погоджується з висновком суд про безпідставність вимоги про стягнення з відповідачки ОСОБА_4 грошових коштів по розписці від 30.12.2010 року, оскільки остання зобов'язалась повернути гроші, про що свідчить її особистий підпис на зазначеній розписці. З цих обставин просила рішення Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів, відповідачі та їх представник не з'явилися в судове засідання, хоча були повідомлені у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення представника апелянта, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак, наведеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи в його користь із ОСОБА_3 заборгованість по борговій розписці в сумі 35000 дол. США, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині грошових коштів за борговими розписками від: 12.11.2009 року, 03.05.2010 року, 11.06.2010 року, 15.09.2010 року, 27.09.2010 року, 11.03.2011 року, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження поважності пропущення ним строку позовної давності звернення до суду з позовом по зазначених боргових розписках.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки його суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права: не встановив всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, а також порушив норми матеріального права.
Згідно із ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Встановлено, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти та зобов'язався повернути отримані суми, що підтверджується розписками від 12.11.2009 року - 5 000 дол. США з терміном повернення до 12.11.2009р.; 03 травня 2010 p. - 10 000 дол. США до 03 вересня 2010 року; 11 червня 2010р. - 5 000 дол. США до 11 серпня 2010р.;15 вересня 2010 року - 5 000 дол. США до 15 грудня 2010р.; 27 вересня 2010р. - 10 000 дол. США до 27 грудня 2010 p.;11 березня 2011 року - 5000 дол. США до 11 квітня 2011р, всього на загальну суму - 40000 дол. США, а також розпискою від 30.12.2010 року - 35000 дол. США до 30.12.2011 року (а.с.54-60).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 утримувався під вартою в Івано-Франківському слідчому ізоляторі з 20.06.2011 року по 27.06.2014 року, коли позовна давність за розписками на час взяття його під варту ще не закінчилась.
Після звільнення з-під варти ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні у невропатолога Косівської ЦРЛ, що підтверджується копією довідки Косівської ЦРЛ. та відповідно до довідки МСЕК від 12.06.2014 року підтверджуються встановлення йому повторно ІІІ групи інвалідності та перебування на амбулаторному лікуванні в Косівській ЦРЛ. (а.с. 66 звор., 67).
Однак, зазначених обставин суд першої інстанції не взяв до уваги, як і поза його увагою залишились пояснення позивача щодо відсутності у нього реальної можливості передати заховані ним оригінали боргових розписок своєму представнику у зв'язку з перебування його в ізоляторі в зазначений період.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність поважності причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, відтак виходячи з норми ч.5 ст. 267 ЦК України суд вправі поновити пропущену позовну давність.
Крім того, задовольняючи вимоги позивача та стягуючи суму боргу в гривневому еквіваленті, суд виходив з курсу НБУ станом на день складання позову -03.10.2014 року, стягнувши з відповідача 452 900 грн. Однак, суд не взяв до уваги заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути заборгованість з урахування курсу долара США станом на час постановлення рішення суду, тому рішення суду в цій частині щодо розміру стягнутого боргу в гривневому еквіваленті підлягає до зміни. (а.с.68-69).
Відповідно до ст.ст. 526,1049 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
За наведених обставин, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики від 12.11.2009 р, 03.05.2010 p, 11.06.2010 р., 15.09.2010 р., 27.09.2010 р., 11.03.2011 р. підлягає до скасування та постановлення в цій частині нового рішення про поновлення строку позовної давності та задоволення вимог про стягнення суми боргу по вищезазначених розписках на загальну суму 40000 дол. США, що в еквіваленті з урахуванням курсу долара США на час постановлення рішення суду /100 дол. США складає 23,45 грн. /та становить 939000 гривень.
Що ж стосується рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення із ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості в сумі 35000 дол. США та відмови у задоволенні вимог позивачки про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики на користь ОСОБА_2, то воно відповідає вимогам чинного законодавства, однак в цій частині слід змінити сам розмір стягнутої суми відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути заборгованість з урахування курсу долара США станом на час постановлення рішення /100 дол. США - 23,45 грн., що в гривневому еквіваленті складає 820750 грн.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Тисменицького районного суду від 06 лютого 2015 року в частині відмови у стягненні боргу в розмірі 40000 дол. США скасувати та постановити в цій частині нове рішення. Поновити ОСОБА_2 позовну давність звернення до суду.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики від: 12.11.2009 р, 03.05.2010 p, 11.06.2010 р., 15.09.2010 р., 27.09.2010 р., 11.03.2011 р. задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 /ідентифікаційний код НОМЕР_1, прож. АДРЕСА_1/ в користь ОСОБА_2 /ідентифікаційний код НОМЕР_2, прож. с.Вербовець Косівського району Івано-Франківської області/ заборгованість за вищезазначеними договорами позики на загальну суму в розмірі 938000 грн., як еквівалент 40 000 доларів США за офіційним курсом НБУ України станом 01.04.2015 року.
Змінити рішення суду в частині стягнення грошової суми, еквівалентної 35000 доларів США, стягнутої судом із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, по офіційному курсу НБУ України станом на 01.04.2015 року, що складає 820750 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: В.М. Вакарук
Судді: М.Д. Горейко
Л.В. Ясеновенко