ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
31 березня 2015 року № 826/2446/15
Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Державної податкової інспекції у Деснянському у районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Деснянському районі), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.10.2014 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2446/15.
Сторони у судове засідання не з'явилися, у зв'язку з чим, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи у письмовому провадженні, ухвалив завершувати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
На підставі наказу відповідача № 1458 від 02.10.2014 та відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Ензо-Трейд» (код ЄДРПОУ 39195290) за липень 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 13.10.2014 №2832/26-52-17-01/НОМЕР_1.
Відповідачем за результатами перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємства - постачальника ТОВ «Ензо Трейд», у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_2 безпідставно сформований податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від вищезазначеного контрагента-постачальника, чим порушено п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та занижено податок на додану вартість на суму 80 835,00 грн. за липень 2014 року.
На підставі викладених в акті перевірки від 13.10.2014 року №2832/26-52-17-01/НОМЕР_1 висновків податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 28.10.2014 року №0063671701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 121 252,50 грн., у тому числі за основним платежем - 80 835,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 40 417,50 грн.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали відомості з акт ДПІ у Печерському районі від 01.09.2014 року №2677/26-55-22-10/39195290 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ензо Трейд», а також неподання позивачем до перевірки податкових накладних, виписаних вказаною юридичною особою.
У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що господарські операції між особами не мають товарного характеру, а податковий кредит позивачем у розмірі 80 835,00 грн. сформований безпідставно.
Однак, ФОП ОСОБА_2 не погоджується з такою позицією податкового органу та прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 28.10.2014 року №0063671701, а тому звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.
Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Ензо Трейд» укладено договір про надання послуг від 01.07.2014 року №1, оригіналу або копії якого позивачем надано не було.
На переконання позивача, про реальність виконання укладеного між сторонами договору свідчать наявні у матеріалах справи копії:
- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09.07.2014 №ЕТ-0000055, від 11.07.2014 №ЕТ-0000056, від 16.07.2014 №ЕТ-0000057, від 21.07.2014 №ЕТ-0000058, від 24.07.2014 №ЕТ-0000059, від 28.07.2014 №ЕТ-0000060, від 29.07.2014 №ЕТ-0000061, від 29.07.2014 №ЕТ-0000062, від 30.07.2014 №ЕТ-0000063, від 31.07.2014 №ЕТ-0000064;
- податкових накладних від 09.07.2014 №181, від 11.07.2014 №182, від 16.07.2014 №183, від 21.07.2014 №184, від 24.07.2014 №185, від 28.07.2014 №186, від 29.07.2014 №187, від 29.07.2014 №188, від 30.07.2014 №189, від 31.07.2014 №190;
- рахунків-фактури від 09.07.2014 №1, від 11.07.2014 №2, від 16.07.2014 №3, від 21.07.2014 №4, від 24.07.2014 №5, від 28.07.2014 №6, від 29.07.2014 №7, від 29.07.2014 №8, від 30.07.2014 №9, від 31.07.2014 №0;
- платіжних доручень від 19.08.2014 №22 на суму 417 000,00 грн. та від 09.09.2014 №25 на суму 68 012,00 грн.
Водночас, акти здачі-прийняття робіт не містять відомостей про зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, що є порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, зокрема, назву документа (форми), зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.
При цьому, встановити зміст господарської операції не видається можливим, оскільки позивачем не надано суду копії договору від 01.07.2014 року №1, на виконання якого, як зазначає ФОП ОСОБА_2, були складені вищенаведені первинні документи.
Крім того, судом враховується, що зі змісту наданих Позивачем документів вбачається, що останній з 03.11.2010 року має ліцензію Міністерства транспорту та зв'язку України серії НОМЕР_2 з надання послуг з переведення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до наступних видів робіт: внутрішні перевезення пасажирів автобусами, міжнародні перевезення пасажирів автобусами.
Разом з тим, доказів наявності такої ліцензії, тобто необхідної господарської правосуб'єктності у контрагента, позивачем надано не було. Крім іншого, ФОП ОСОБА_2 не зазначено про причини та господарську доцільність, що стали підставою для необхідності залучення до надання послуг ТОВ «Ензо Трейд», що, у свою чергу, свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях.
Таким чином, на думку суду, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Ензо Трейд», а лише фіксують господарську операцію з вищезазначеним контрагентом, оскільки первинні документи не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що взаємовідносини між контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, складені документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", що унеможливлює їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку.
Таким чином, суд погоджується з висновком Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з ПДВ, оскільки, сама лише наявність у ФОП ОСОБА_2 рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, виписаних від імені його контрагента, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.
При цьому суд вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Враховуючи викладене, суд, критично оцінюючи посилання податкового органу на матеріали акту про неможливість зустрічної звірки контрагента позивача, наголошує на тому, що формування показників податкової звітності дозволяється законом виключно на підставі даних, підтверджених документально. Однак, як вже зазначалося раніше, доказів реальності господарських операцій позивачем надано не було.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно частини 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
В даному випадку відсутнє документальне підтвердження судових витрат відповідача, а тому вони стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у задоволенні позову Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) решту суми судового збору у розмірі 2 182,55 грн. (дві тисячі сто вісімдесят дві гривні 55 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник