ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
31 березня 2015 року № 826/1961/15
Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідації АТ "Брокбізнесбанк"
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Управління Пенсійного фонду України в місті Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області (далі по тексту - позивач, УПФУ в м. Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа Фонду Курений О.В.), в якому просить визнати незаконними дії відповідача щодо не визнання та не включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог позивача в сумі 40429,45 грн. та зобов'язати відповідача визнати і включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги позивача в сумі 40429,45 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постанова правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 передбачено, що сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, а саме - набуття права власності на легкові автомобілі, що підлягають першій державній реєстрації в Україні здійснюється відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується платниками на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Проте, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області встановлено неперерахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій первинної реєстрації автомобіля через відділення №1 Дніпропетровського головного регіонального відділення ПАТ «Брокбізнесбанк».
Позивач зверталося до зазначеного відділення з листом щодо перерахування недоотриманих коштів. Однак відповідні кошти перераховані не були, а управління повідомлено, з посиланням на частину 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які дії не здійснюються під час тимчасової адміністрації.
За результатами розгляду аналогічного звернення позивача листом від 07 липня 2014 року №7462/010-04 за підписом начальника управління діловодства ПАТ «Брокбізнесбанк» управлінню повідомлено про необхідність звернутись до громадян, які в рамках Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» являються кредиторами ат «Брокбізнесбанк» та повинні звернутись із заявою до уповноваженої особи Фонду про свої вимоги до банку, до якої додати копію платіжного доручення про перерахування грошових коштів.
Представник відповідача позов не визнав. В обґрунтування заперечень проти позову зауважив, що на підставі Постанови Національного банку України №107 від 28 лютого 2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних» 28 лютого 2014 року було прийняте рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №9 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду. Згідно з частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: - задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; - примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; - нарахування неустойки (штрафів, пені) інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів; - зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів. Також відповідно до Положення «Про порядок виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05 липня 2012 року, а саме п. 4.12 Уповноважена особа Фонду, яка призначена на тимчасову адміністрацію має право припинити або обмежити будь-які операції банку. Відповідно до наказу Уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ «Брокбізнесбанк» №248 від 03 березня 2014 року в АТ «Брокбізнесбанк» з 03 березня 2014 року заборонено здійснювати будь-які видаткові банківські операції, зокрема: - видачу готівкових коштів на будь-які цілі за рахунками юридичних та фізичних осіб; - перерахування безготівкових коштів на будь-які цілі за рахунками юридичних та фізичних осіб, крім платежів на користь АТ «Брокбізнесбанк» тощо.
Також, відповідачем звернуто увагу суду на те, що відповідно до Постанови Національного банку України №339 від 10 червня 2014 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» та рішення ФГВФО №45 від 11 червня 2014 року «Про початок процедури ліквідації та призначення уповноваженої особи на ліквідацію АТ «Брокбізнесбанк» з 11 червня 2014 року розпочато процедуру ліквідації банку. Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача наполягав на відмові у задоволенні позову.
Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є, зокрема, фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі, що підлягають першій державній реєстрації в Україні в підрозділах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України.
Об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону є вартість легкового автомобіля (пункт 6 частини 1 статті 2 Закону).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині 2 цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному законодавством України.
Платники збору, визначені у пунктах 5 - 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» регулює Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року №1740 (далі по тексту - Порядок №1740).
Відповідно до пункту 2 названого Порядку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується платниками на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.
Пунктом 12 Порядку встановлено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій по набуттю права власності на легковий автомобіль сплачується у розмірі залежно від вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договору купівлі-продажу, довідки-рахунку торговельних організацій, договору міни, довідки органів митної служби, акта експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість, у розмірі:
3 відсотки - якщо вартість легкового автомобіля не перевищує 165 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня звітного року;
4 відсотки - якщо вартість легкового автомобіля перевищує 165, але не перевищує 290 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня звітного року;
5 відсотків - якщо вартість легкового автомобіля перевищує 290 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня звітного року.
Органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1740 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачуються платниками з операцій по набуттю права власності на легковий автомобіль сплачуються платниками на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства, за місцем проведення першої державної реєстрації в Україні легкового автомобіля в підрозділах Державтоінспекції МВС.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно квитанцій №83/83 від 22 лютого 2014 року на суму 4223,75 грн., №37/37 від 25 лютого 2014 року на суму 10522,60 грн., №23/23 від 01 березня 2014 року на суму 5060,01 грн., №47/47 від 01 березня 2014 року на суму 5193,92 грн., №113/113 від 01 березня 2014 року на суму 4262,50 грн. та 61/61 від 01 березня 2014 року на суму 11166,67 грн. платниками збору ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 через відділення №1 Дніпропетровського головного регіонального відділення ПАТ «Брокбізнесбанк» на рахунок НОМЕР_1, відкритий в УДКСУ в м. Новомосковськ, НОМЕР_2, відкритий в УДКСУ в м. Синельникове та НОМЕР_3, відкритий в УДКСУ в Красногвардійському районі м. Дніпропетровськ були сплачені вищезазначені кошти як збір з операцій первинної реєстрації автомобіля.
Однак, в ході проведення перевірки Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міст Новомосковськ, Синельникове, Синельниківського та Магдалинівського районів встановлено неперерахування збору в сумі 40429,45 грн., а тому позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Вирішуючи спір суд виходив з такого.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальністю суб'єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системи визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2011 року №2346-ІІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 05.04.2011 року №2346-ІІІ).
Статтею 8 цього Закону встановлені строки проведення переказу.
Відповідно до пункту 8.1 цієї статті банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документів, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Банк та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.
Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки (пункт 8.2).
Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Закону України від 05.04.2011 року №2346-ІІІ за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів (пункт 8.4).
Учасники платіжної системи мають забезпечити пересилання паперових документів на переказ у межах України у строк до семи робочих днів, а у межах однієї області - до трьох робочих днів (п.8.6).
Враховуючи викладені положення, відповідач мав здійснити доручення клієнтів згідно квитанцій №83/83 від 22 лютого 2014 року на суму 4223,75 грн., №37/37 від 25 лютого 2014 року на суму 10522,60 грн., №23/23 від 01 березня 2014 року на суму 5060,01 грн., №47/47 від 01 березня 2014 року на суму 5193,92 грн., №113/113 від 01 березня 2014 року на суму 4262,50 грн. та 61/61 від 01 березня 2014 року на суму 11166,67 грн. у межах встановлених статтею 8 Закону України від 05.04.2011 року №2346-ІІІ строків.
Невиконання доручення клієнтів згідно названих квитанцій, а саме, неперерахування вказаних коштів на зазначений у квитанціях рахунок, відповідач обумовлював обставинами, викладеними у запереченнях проти позову, посилаючись на статтю 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме запровадженням процедури тимчасової адміністрації, а в подальшому процедури ліквідації банку.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 28 лютого 2014 року №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №9 від 28 лютого 2014 року «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (код ЄДРПОУ 19357489) з ринку та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію з 03 березня 2014 року по 02 червня 2014 року.
В подальшому, на підставі Постанови Правління Національного банку України від 10 червня 2014 року №339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №45 від 11 червня 2014 року «Про початок ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію» розпочато з 11 червня 2014 року процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк».
Зважаючи на те, що обмеження, які викликані запровадженням тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а потім процедурою ліквідації банку відповідно до статті 46 цього Закону, виникли поза межами строку, встановленого статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», дії відповідача щодо неперерахування коштів клієнтів банку згідно квитанцій №83/83 від 22 лютого 2014 року на суму 4223,75 грн., №37/37 від 25 лютого 2014 року на суму 10522,60 грн., №23/23 від 01 березня 2014 року на суму 5060,01 грн., №47/47 від 01 березня 2014 року на суму 5193,92 грн., №113/113 від 01 березня 2014 року на суму 4262,50 грн. та 61/61 від 01 березня 2014 року на суму 11166,67 грн. як сплата збору з операцій первинної реєстрації автомобіля у строк, визначений чинним законодавством, суд вважає неправомірними.
Однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
За нормами частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративних справах є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з пунктом 5 частини 4 цієї статті громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійний фонд України, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 6 Положення Пенсійний фонд України для виконання покладених на нього завдань має право, зокрема: порушувати у встановленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (пункт 10); звертатися в установленному законом порядку до відповідних правоохоронних органів у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків (пункт 11).
У сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, у відповідності до пункту 10 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до банків фінансові санкції, визначені цим пунктом.
В свою чергу, за порушення строків, встановлених положеннями статті 8 Закону України від 05.04.2011 року №2346-ІІІ, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом (пункту 8.3).
За нормами Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитором - юридична особа або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
При цьому, слід звернути увагу, що розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється банками на договірній основі (пункт 22.8 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Кошти, які надходять на особовий рахунок є власністю клієнта банку, а не самого банку (відповідача), який має право здійснювати операції за вказаним рахунком лише на підставі доручення клієнта.
Таким чином, неперерахування банком грошових коштів згідно доручення клієнта є порушенням прав клієнта, як власника грошових коштів, а не позивача, та, відповідно, порушення банком взятих на себе зобов'язань, передбачених умовами договорів та вимог чинного законодавства саме перед цими клієнтами.
Відповідальність банків при здійсненні переказу врегульовано статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Так, банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів (пункту 32.1).
Зокрема, платник та отримувач згідно з положеннями цієї статті, мають право на відшкодування банком шкоди, заподіяної внаслідок порушення банком взятих зобов'язань.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що право вимагати у банку здійснення платежів за наданими ними платіжними документами мають клієнти банку відповідно до умов укладених з банком договорів.
Отже обраний позивачем спосіб захисту є невірним, що виключає підстави для задоволення позову.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 28 січня 2015 року у справі №826/8573/14.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в місті Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник