18 березня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування шкоди, завданої невиконанням судового рішення, за касаційними скаргами Леміщака М.В., який діє від імені Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, та Дуди Юрія Миколайовича, який діє від імені Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2014 року,
У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом. Зазначав, що ухвалою Луцького міськрайонного суду від 22 грудня 2011 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Солтисюка А.П. при виконанні виконавчих листів № 2-385, № 2-9703, виданих відповідно 4 серпня 2009 року та 10 березня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача 175 761 грн 65 коп., зобов'язано Другий відділ державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - Другий ВДВС Луцького МУЮ) здійснити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії, спрямовані на примусову реалізацію належного боржнику ОСОБА_6 нерухомого майна. Проте станом на 2 липня 2013 року ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року Другим ВДВС Луцького МУЮ не виконана, не визначено частку боржника у спільному майні та не здійснено дії щодо примусової реалізації належного боржнику майна на прилюдних торгах, чим завдано шкоду у вигляді грошових коштів, які б позивач міг отримати від продажу арештованого майна. Посилаючись на наведене, просив задовольнити вимоги.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 вересня 2014 року позов задоволено. Відшкодовано з Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 шкоду, завдану невиконанням судового рішення Другим ВДВС Луцького МУЮ, в розмірі 12 420 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено другий абзац резолютивної частини рішення в іншій редакції та зазначено про стягнення на користь ОСОБА_3 шкоди, завданої невиконанням судового рішення Другим ВДВС Луцького МУЮ, в розмірі 12 420 грн за рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Леміщак М.В., який діє від імені Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, та Дуда Ю.М., який діє від імені Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційними скаргами, в яких просять оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3 та наявності правових підстав для покладення на відповідача в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області обов'язку по відшкодуванню позивачу завданої шкоди шляхом стягнення з останнього 12420 грн за рахунок коштів Державного бюджету.
Апеляційний суд, змінюючи рішення та виклавши його резолютивну частину в іншій редакції, - про стягнення на користь позивача коштів за рахунок держави з державного бюджету, погодився з такими висновками міськрайонного суду.
Проте повністю погодитись із висновками судів не можна.
Судами встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 5 червня 2009 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 82 617 грн 21 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 5 % за місяць, 826 грн 18 коп. судового збору, 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 60 грн витрат на оплату оголошення у пресі про виклик відповідача, а всього 83 533 грн 39 коп. Відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 грудня 2010 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 стягнуто 91 196 грн 30 коп. боргу за договором позики з урахуванням відсотків та індексу інфляції, 911 грн 96 коп. судового збору, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 92 228 грн 26 коп. Виконавчі листи за вказаними рішеннями були пред'явлені для виконання у Другий ВДВС Луцького МУЮ. Згідно листа управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області від 22 квітня 2013 року на виконанні у Другому ВДВС Луцького МУЮ перебуває зведене виконавче провадження про стягнення коштів з ОСОБА_6 на користь фізичних та юридичних осіб, до якого входить 19 виконавчих документів на загальну суму 1 908 607 грн 12 коп. Судові рішення про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 грошових коштів залишаються не виконаними.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).
Відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно із ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Згідно із п/п 5 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13 квітня 2011 року, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
При вирішенні спору суди не врахували зазначених положень закону, не з'ясували чи є особи, до яких подано позов, належними відповідачами та чи не ставить позивач питання про притягнення до участі у справі належного відповідача.
Крім того, визначаючи розмір шкоди, яка підлягає стягненню, суди виходили із того, що у випадку продажу на прилюдних торгах належного ОСОБА_6 на праві власності нерухомого майна стягувач, пропорційно до його частки у зведеному виконавчому провадженні, міг одержати грошові кошти у розмірі 12 420 грн.
Однак, визначаючи таким способом розмір шкоди, суди не звернули уваги на те, що у даному випадку, враховуючи норми ст. 1173 ЦК України, підлягає доведенню наявність складу цивільного правопорушення та розмір заподіяної ним шкоди, який може відрізнятися від розміру коштів, на отримання яких міг претендувати позивач у разі вчинення дій по виконанню судового рішення, не з'ясували чи втрачена позивачем можливість отримання цих коштів внаслідок неналежного виконання обов'язків посадовими особами державної виконавчої служби.
Наведені порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційні скарги Леміщака М.В., який діє від імені Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, та Дуди Юрія Миколайовича, який діє від імені Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 6 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді:Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук