ІМенем УКраїни
18 березня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, за касаційною скаргою Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2014 року,
У лютому 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 12 січня 2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № IFA0GA0000000063 відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 8500 доларів США, зі сплатою 11,4% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 січня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 12 січня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 загальною площею 96,20 кв. м та належить їй на праві власності. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору № IFA0GA0000000063 від 12 січня 2008 року, просило задовольнити позов.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 2 червня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № IFA0GA0000000063 від 12 січня 2008 року в розмірі 141 794,62 долари США, що еквівалентно 1 131 521 грн 8 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 96,20 кв. м та земельну ділянку, які розташовані в АДРЕСА_1, шляхом їх продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною реалізації 613 575 грн. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які зареєстровані та проживають у будинку по АДРЕСА_1 зі зняттям вказаних осіб з реєстраційного обліку. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2014 року рішення першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Шуліка А.В., яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 12 січня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № IFA0GA0000000063 відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 8500 доларів США, зі сплатою 11,4% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12 січня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 12 січня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 загальною площею 96,20 кв. м та належить ОСОБА_3 на праві власності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягав застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (набрав чинності 7 червня 2014 року), згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий (відчужений без згоди власника), при цьому були всі умови для застосування цього Закону України. Крім того, зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_3 про розгляд справи 9, 28 квітня, 12 травня та 2 червня 2014 року, оскільки повістки повернуто до суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Однак повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У ч. 1 ст. 304 ЦПК України визначено, що справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
7 червня 2014 року, після ухвалення рішення судом першої інстанції, набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Застосувавши на стадії апеляційного провадження зазначений Закон, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що він набрав чинності після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Набрання чинності вказаним Законом після ухвалення оскаржуваного рішення не могло бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення суд не міг його застосовувати. Апеляційний суд мав перевірити законність і обґрунтованість рішення суду на відповідність законодавству, яке діяло на час його ухвалення.
При цьому порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 3 ст. 309 ЦПК України). Апеляційний суд, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено порядок вручення повістки ОСОБА_3, не зазначив, яким чином таке призвело до неправильного вирішення справи.
Із матеріалів справи, зокрема, копії паспорта ОСОБА_3, вбачається, що остання проживає в АДРЕСА_2.
Вирішуючи спір та застосовуючи Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд не з'ясував чи був будинок, який переданий в іпотеку, з огляду на викладене, місцем постійного проживання відповідача.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд не звернув уваги на те, що вказаним рішенням було виселено і осіб, які не були притягнуті до участі у справі в якості відповідачів.
Вказані порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179, 212 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в зв'язку з чим рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу Шуліки Аліни Володимирівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до цього суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді:Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук