25 березня 2015 року Справа № 876/1642/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
У січні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень від 14.01.2015 року про примусове повернення з України та від 14.01.2015 року про заборону в'їзду на територію України строком на три роки; визнати анулювання відміток в паспорті про реєстрацію продовження строку перебування на території України безпідставними та зобов'язання відповідача поновити їх.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2015 року позов задоволено частково.Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 14 січня 2015 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області направити до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про скасування рішення від 14 січня 2015 про заборону в'їзду в Україну громадянину Республіки Грузія ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, після набрання постановою суду законної сили. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач вже був засуджений за скоєння тяжкого злочину, спрямованого проти здоров'я особи, що не виключає можливості вчинення ним нових злочинів. Крім того, підстав для заборони виїзду позивача з України немає, останній не працевлаштований, фінансові надходження відсутні, а тому рішення про заборону в'їзду на територію України строком на три роки є правомірним.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Республіки Грузія, що підтверджується паспортом громадянина Грузії НОМЕР_1 (а.с.17).
14 січня 2015 року відповідачем прийняті рішення про примусове повернення з України, яким зобов'язано позивача покинути територію України в строк до 05.02.2015 року, а також рішення про заборону в'їзду в Україну, яким позивачу заборонено подальший в'їзд на територію України терміном на 3 роки (а.с. 37-42). Фактичними підставами прийняття даного рішення зазначено наявність рішення про видворення позивача з території України та скоєння останнім злочинів в Україні.
З матеріалів справи вбачається, що з 01.07.2007 року по 27.05.2014 року позивач відбував покарання за вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 13.12.2013 року, яким позивач засуджений за частиною другою статті 121, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк вісім років (а.с.54-60).
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20.05.2014 року позивач був звільнений умовно-достроково від невідбутої частини покарання за вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 13.12.2013 року (а.с.14-15).
Відповідно до довідки про звільнення серії РІВ № 05327 (а.с. 16) позивач після звільнення прямував до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, прибув до Луцького МВ КВІ 30.05.2014 року і поставлений на облік в Луцькому МВ 30.05.2014 року.
Після звільнення з місць позбавлення волі позивач звертався до міграційної служби про продовження строку перебування на території України з тих підстав, що йому заборонено виїзд з України протягом строку умовно-дострокового звільнення, тобто до 01.07.2015 року, а також з наміром одружитись з громадянкою України. На підставі поданих позивачем заяв (а.с. 89-91) підрозділом УДМС України у Волинській області був продовжений строк його перебування на території України з 27.06.2014 року по 24.09.2014 року, з 19.09.2014 року по 17.12.2014 року, з 12.12.2014 року по 11.03.2015 року, про що зроблені відповідні відмітки у паспорті позивача (а.с. 18, 69).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність рішення про примусове повернення позивача з території України, оскільки останнім, в порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773) та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затв. постановою КМУ № 150 від 15.02.2012 року, надав неправдиві відомості щодо необхідності перебування на території України у зв'язку з наявними обмеженнями щодо виїзду з України протягом умовно-дострокового звільнення і таким чином безпідставно перебував на території України більше ніж 90 днів, з огляду на що відповідачем були анульовані відмітки про продовження терміну перебування в Україні в паспортному документі позивача та прийнято рішення про його примусове повернення.
Вищенаведене підтверджується заявами позивача про продовження строку перебування на території України з тих підстав, що йому заборонено виїзд з України протягом строку умовно-дострокового звільнення, тобто до 01.07.2015 року, а також з наміром одружитись з громадянкою України (а.с. 89-91).
Водночас твердження позивача про необхідність перебування на території України у зв'язку з встановленим наглядом після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі спростовані при проведенні перевірки. Так, згідно з повідомленням Управління МВС України у Волинській області від 05.01.2015 року №9/2-41 (а.с. 67) позивач від 16.07.2014 року перебуває на обліку в Луцькому МВ як особа раніше судима та особа, яка формально підпадає під адміністративний нагляд, обмежень щодо виїзду за межі території України вищевказаний громадянин немає. Відповідно до повідомлення Управління Державної пенітенціарної служби у Волинській області (а.с. 68) позивач на обліку підрозділів кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби у Волинській області станом на 12 січня 2015 року не перебуває.
Згідно ч.2 ст. 26 Закону № 3773рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Вказана диспозитивна норма надає відповідачу можливість, за наявності обґрунтованих підстав, заборонити в'їзд особи на територію України.
Підстави для заборони в'їзду на територію України іноземців визначає ст. 13 Закону № 3773. Забороняючи іноземцю в'їзд на територію України уповноважені органи мають встановити підстави такої заборони та врахувати особу, якій забороняється в'їзд.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність судимості не може бути безумовною підставою для заборони в'їзду особи на територію України. Крім того, апеляційний суд враховує наступне. З часу звільнення з місць позбавлення волі позивач характеризується позитивно, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, в розшуку не перебував (а.с. 25, 27, 87). Крім того, позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах з громадянкою України ОСОБА_4, яка є вагітною (а.с. 19). Таким чином, враховуючи особу позивача, його поведінку після ув'язнення, суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для заборони позивачу в'їзду на територію України.
Щодо заперечень відповідача про відсутність у позивача фінансових надходжень колегія суддів бере до уваги підтвердження приймаючої сторони, а саме ОСОБА_5, про згоду на покриття витрат, пов'язаних з перебуванням позивача на території України. Також суд звертає увагу нависновок МРТ про хворобу ОСОБА_4 при якій особа потребуватиме сторонньої допомоги (а.с. 28, 89-91).
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,207,254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2015 року у справі № 803/92/15-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий А.Р.Курилець
Судді М.П.Кушнерик
О.І.Мікула