23 березня 2015 року Справа № 9104/86921/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року по справі за позовом управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 в якому просило стягнути з відповідача заборгованість зі сплати страхових внесків в сумі 1288, 80 грн.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року позов задоволено, вирішено стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі заборгованість зі сплати страхових внесків у сумі 1288,80 грн.
Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що позивачем порушено порядок звернення до суду, а долучене як додаток до позовної заяви повідомлення-розрахунок без дати не відповідає вимогам розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 27.09.2010р. № 21-5.
Підпунктом «б» пункту 6.3 Інструкції № 21-5 передбачено, що органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки, якщо платник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадку «б» та або «в» вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Після формування вимоги та внесення даних до відповідного реєстру в той самий день вимога передається працівнику, на якого покладено обов'язки з ведення діловодства та архівне зберігання документів, для вручення платнику. Цей працівник в день отримання вимоги надсилає (вручає) її платнику, при цьому корінець вимоги залишається у Пенсійному фонді.
Вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі або відокремленому підрозділу, якщо її передано службовій особі такого платника під підпис або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місця перебування (проживання) з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.
Якщо платник на день надсилання йому органом Пенсійного фонду вимоги не повідомив в установленому порядку про зміну місцезнаходження (місця проживання), вимога вважається належним чином врученою навіть у разі її повернення як такої, що не знайшла адресата.
Після вручення (отримання інформації про вручення) вимоги платнику працівник, на якого покладено обов'язки з ведення діловодства та архівне зберігання документів, передає корінець такої вимоги з відміткою про вручення відповідальному працівнику органу Пенсійного фонду.
Відповідальний працівник уносить відповідні дані до реєстру вимог, підшиває корінець вимоги до справи платника та: а) якщо вимога органу Пенсійного фонду скасовується чи змінюється судом і господарським судом), то підшиває примірник (копію) рішення суду (господарського суду) і до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якого відбувся судовий розгляд; б) у разі списання недоїмки у випадках, визначених статтею 25 Закону, - копію рішення про списання.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки платник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком суми боргу, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, платник узгоджує її з органами Пенсійного фонду у порядку, встановленому Пенсійним фондом України, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду - має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги до суду платник зобов'язаний письмово повідомити протягом десяти робочих днів орган Пенсійного фонду, який направив вимогу.
У разі якщо платник, який одержав вимогу і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені, не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня отримання узгодженої вимоги, орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, у якій зазначає суму боргу за даними карток особових рахунків платників на дату подання.
До сум боргу, що подаються до органів державної виконавчої служби за даними карток особових рахунків платників, включаються також суми узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін штрафів та пені.
У зазначених випадках орган Пенсійного фонду України також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки.
Апелянт зазначає, що ніякої вимоги про сплату недоїмки позивач на його адресу не надсходило, а відтак за Інструкцією № 21-5 у нього відсутнє право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків у сумі 1288,80 грн.
Відповідно п. 1.1. Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 передбачено, що управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі, є органом Фонду. Також цим Положенням, зокрема пунктом 2.4. визначений вичерпний перелік його прав, зокрема п.п. 6 визначено право звертатися до господарських судів із заявою щодо порушення справ про банкрутство платників єдиного внеску.
Повноважень щодо самостійного звернення до адміністративного окружного суду про стягнення страхових внесків в управління нема.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України Затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року № 121/2001, п. 1. Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати.
Також апелянт вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати п.1 ч.8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» яким встановлено, що до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та в розмірах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» для відповідних платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, п. 1 ч. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлювала розмір страхових внесків лише для тих страхувальників, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та не встановлювала його для тих страхувальників, які не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто я, відповідно до Указу Президента № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Однак, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не визначав кола осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, та не змінював порядку їх визначення. Тому визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, повинно здійснюватися на підставі положень Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням положень Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»№ 727/98.
Апелянт зазначає, що є платником єдиного податку, тобто суб'єктом малого підприємництва, який у 2010 році перебував на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» редакції від 18.09.2008 р. № 523-VІ, спрощена система оподаткування передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку. Законом України «Про систему оподаткування» збір на обов'язкове державне пенсійне страхування віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що відповідає наведеним положенням ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» в редакції від 18.09.2008 р. № 523-VІ.
Тому зазначає, що не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплату цього збору для нього замінено сплатою єдиного податку (ст. 11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»).
Відповідно до п. 15 глави XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Але Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 7278/98 не є нормативно-правовим актом, який регулює питання сплати страхових внесків, зокрема, він не встановлює пільг з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. З іншого боку Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є нормативно-правовим актом, що регулює порядок визначення осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також цей Закон не регулює питання застосування спрощеної системи оподаткування.
А тому апелянт вважає, що Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 не суперечить положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Тернополі та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а відтак, у відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач зобов'язаний був самостійно нараховувати (обчислювати) страхові внески. Відповідно до довідки Тернопільської ОДПІ - відповідач у період з липня по грудень 2010 року здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування та, відповідно, сплачував єдиний податок - 42% від якого перераховувалося в рахунок внесків до Пенсійного фонду України.
Також судом з'ясовано, що у липні-грудні 2010 року зі сплачених відповідачем сум єдиного податку до Пенсійного фонду України по страховому внеску надійшли кошти у сумі 504,00 грн. (по 84,00 грн. щомісячно). Проте, зміни, що відбулися у законодавстві з питань обчислення страхових внесків для фізичних осіб - підприємців, відповідачем враховані не були, і доплата до мінімального страхового внеску, з урахуванням 33,2% від розміру мінімальної заробітної плати у відповідний період відповідачем у липні-грудні 2010 року - не здійснювалась, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість (недоїмка) перед управлінням Пенсійного фонду України у сумі 1288,80 грн.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки у відповідача заборгованість виникла до 01 січня 2011 року та враховуючи норми пункту 7 розділу VIII вищезазначеного Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до даних правовідносин слід застосувати норми законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості та визначало на у той період порядок сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, - тобто, норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992 року та Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663, відповідно до яких на відповідача покладено обов'язки по нарахуванню, обчисленню і сплаті в установлені строки та в повному обсязі внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Також суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем обрано особливий спосіб оподаткування шляхом сплати єдиного податку, також страхувальником і платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, на якого, у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», покладено обов'язок самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Згідно ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий період не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Для відповідача базовим звітним періодом є квартал.
За змістом ч. 2 Указу Президента України, від 03.07.1998, № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» - суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи сплачують щомісяця єдиний податок, ставка якого встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць. З єдиного податку 42 відсотки складає внесок до Пенсійного фонду України.
Згідно з вимогами Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 08.07.2010 року та абз. 4 п. 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).
Згідно ст. 2 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» та ст. 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» мінімальний розмір заробітної плати становив: з 01 липня 2010 року - 888,00 грн., з 01 жовтня 2010 року -. , 907,00 грн., з 01 грудня 2010 року - 922,00 грн.
Також суд вірно зазначив, що відповідно до абз. 6 п.4.7 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» №21-1, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 21-1 від 19.12.2003 року, - розмір мінімального страхового внеску визначається шляхом множення мінімального розміру заробітної плати, установленої законом на той час, за який здійснюється розрахунок сум страхових внесків: для застрахованих осіб, визначених підпунктами 2.2.3 - 2.2.5 пункту 2.2 цієї Інструкції, - 33,2% з 01.01.2007 року по 31.12.2010 року включно.
Тобто, враховуючи вищезазначені розміри мінімальної заробітної плати, яка множиться на 33,2 %, мінімальний розмір страхового внеску для однієї фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування шляхом сплати єдиного податку, у липні - вересні 2010 року становив 294,82 грн. щомісячно (888,00 грн. х 33,2 %), у жовтні - листопаді 2010 року - 301,12 грн. щомісячно (907,00 грн. х 33,2 %), у грудні 2010 року - 306,10 грн. (922,00 грн. х 33,2 %).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року по справі № 2а-1970/980/12 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції..
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді Т.І. Шинкар
Н.В. Ільчишин