"26" березня 2015 р. м. Київ К/9991/49394/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Бутенка В.І.,
Олексієнка М.М.,
при секретарі:Борілло Ю.В.,
за участю Бараненка І.І., - представника Генеральної прокуратури України, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом прокурора Хортицького району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького міського центру зайнятості до ОСОБА_6 про стягнення допомоги по безробіттю у розмірі 8612,98 гривень, за касаційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2011 року, -
встановив:
У листопаді 2010 року прокурор Хортицького району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького міського центру зайнятості звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення незаконно отриманої грошової допомоги по безробіттю в сумі 8612,98 гривень.
В обґрунтування позову послався на те, що відповідачеві неправомірно виплачена допомога по безробіттю, оскільки на час реєстрації в центрі зайнятості та отримання статусу безробітного вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець і не повідомила про дану обставину, чим порушила вимоги частини 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Запорізького міського центру зайнятості суму виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 8612,98 гривень.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2011 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2011 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Запорізької області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2011 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2011 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 серпня 2009 року ОСОБА_6 надано статус безробітної та призначено виплату грошової допомоги по безробіттю. За період з 18 серпня 2009 року по 12 березня 2010 року вона отримала кошти в розмірі 8612,98 гривень.
Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 9 вересня 2010 року вбачається, що 22 листопада 2005 року ОСОБА_6 зареєстрована як фізична особа-підприємець. 18 червня 2007 року державним реєстратором був внесений запис про судове рішення фізичної особи-підприємця щодо припинення підприємницької діяльності. Під час перебування на обліку в якості безробітної відповідач приховала даний факт.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримала статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення на підставі недостовірних даних, а тому виплачена їй державна допомога по безробіттю підлягає стягненню на користь Запорізького міського центру зайнятості.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 на час звернення до центру зайнятості була позбавлена статусу фізичної особи-підприємця, посилаючись на внесене 18 червня 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності, що унеможливлює стягнення з неї отриманої у період з 18 червня 2009 року по 12 березня 2010 року допомоги по безробіттю.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Згідно підпункту «б» пункту 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що особа, зареєстрована як фізична особа-підприємець, не може бути визнана безробітною і не має права на виплату допомоги по безробіттю.
За приписами частини 1 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є підставою для державної реєстрації припинення цієї діяльності, що проводиться в порядку, встановленому статтями 47, 49 цього Закону, та передбачає надсилання судом державному реєстратору копії рішення, яке набрало законної сили, внесення останнім до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та повідомлення відповідних органів і фізичної особи-підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
При цьому частиною 5 статті 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи-підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою-вісімнадцятою статті 47 цього Закону (порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням).
За змістом вказаних положень статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець подає державному реєстратору заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та довідки відповідних органів державної податкової служби, Пенсійного фонду України, органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості. Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до частини 3 статті 46, частини 15 статті 47 цього Закону дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем є датою державної реєстрації припинення цієї діяльності, з якої фізична особа позбавляється статусу підприємця.
З огляду на викладене, навіть за наявності відповідного рішення суду фізична особа має статус підприємця до внесення запису про проведення державної реєстрації припинення її підприємницької діяльності. Таке правове регулювання зумовлене необхідністю вчинення фізичною особою активних дій з метою припинення її підприємницької діяльності та настання певних правових наслідків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до центру зайнятості ОСОБА_6 залишалася фізичною особою-підприємцем і подала недостовірні відомості щодо свого статусу як безробітної.
Згідно частин 2, 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Пунктом 6.14. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання ОСОБА_6 статусу безробітної є безпідставним, а кошти, виплачені їй як допомога по безробіттю, підлягають поверненню.
Однак, вищевказане не було враховано судом апеляційної інстанції, який ухвалив помилкове рішення про скасування постанови суду першої інстанції і відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив :
Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області - задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 серпня 2011 року - скасувати.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2011 року у справі за позовом прокурора Хортицького району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького міського центру зайнятості до ОСОБА_6 про стягнення допомоги по безробіттю у розмірі 8612,98 гривень - залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Бутенко В.І.
Олексієнко М.М.