760/20697/14-ц
2-6285/14
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ районний суд м. КИЄВА
23 березня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва
в складі судді Кицюк В.С.,
за участю секретаря Грінченко Є.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором завдатку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми завдатку, -
У вересні 2014 року позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнень позовної заяви і зменшення розміру своїх вимог просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 1500,00 доларів США, що еквівалентно згідно офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2015 року 23688,07 грн. та судові витрати: сплачений судовий збір та витрати, пов'язані з явкою до суду, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 лютого 2014 року між сторонами було укладено договір завдатку, згідно якого позивач передала відповідачу 3000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався укласти із нею договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Проте, стверджує позивач, саме відповідач відмовився від укладання зазначеного договору, відтак за відсутності будь-яких договірних зобов'язань на час передачі грошей, вищезазначена сума не може вважатися завдатком, а є авансом, відтак підлягає поверненню позивачу. Окремо зазначила, що 20 травня 2014 року відповідач повернув їй 1500,00 доларів, проте заборгованість відповідача перед позивачем у сумі ще 1500,00 доларів від суми, переданої позивачем відповідачу 16.02.2014 року, залишається на момент звернення до суду із позовом. Також позивач просить стягнути сплачений судовий збір при зверненні до суду та витрати «по підготовці судової справи» в сумі 598,92 грн., зазначаючи, що цю суму складають витрати, понесені нею у зв'язку із явкою в суд (сплата проїзних документів) (а.с.3-4, 24-25, 51, 59)
Щодо вимог про стягнення з відповідача на свою користь згідно ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних збитків і 3% річних в сумах 2992,00 грн. і 597,00 грн. відповідно, просить залишити їх без розгляду (а.с.59)
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в обсязі, викладеному судом вище за наведених підстав, представник відповідача заперечував проти його задоволення, стверджував, що між сторонами було укладено договір завдатку, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу в забезпечення укладання договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири в строк до 13 березня 2014 року 3000,00 доларів США, які є згідно ст.570 ЦК України завдатком, натомість саме позивач, на думку представника відповідача, відмовилася від укладання такого договору, а за таких обставин, підстав для повернення цієї суми позивачу у відповідача немає. При цьому, не заперечував, що дійсно відповідач передав позивачу 20.05.2014 року частину від цієї суми «завдатку» в розмірі 1500,00 доларів, мотивуючи цей крок відповідача «його порядністю та добросовісністю». За викладених підстав представник відповідача подав зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просить суд стягнути з неї на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1500,00 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 21.11.2014 року 22725,00 грн., оскільки відповідач 20 травня 2014 року «помилково» повернув позивачу 1500,00 доларів США, і позивач весь цей час володіє грошима без достатньої правової підстави. Також просить вирішити питання про судові витрати (а.с.35-37, 47, 57)
Позивач на своїх вимогах наполягала, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити.
Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.11 ЦПК України)
В той же час, згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (ч.1 ст.61 ЦПК України)
Судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами, що 16.02.2014 згідно підписаної «угоди про завдаток» позивач передала відповідачу 3000,00 доларів США.
Як вбачається із змісту даної угоди нею передбачено, що зазначена сума передана в забезпечення обов'язкового продажу об'єкта нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про спадщину. При цьому, пунктом 1.2 угоди встановлено, що зазначена сума передається позивачем відповідачу в рахунок платежу за вищезазначену квартиру загальною вартістю 156000,00 доларів США і входить у вартість оплати даного об'єкта нерухомості. Строк дії даної угоди - до 13 березня 2014 року (п.4) (а.с.5, 38)
При цьому, пояснення сторін свідчать про те, що основний договір купівлі-продажу так і не було укладено до визначеного строку 13.03.2014 року, звинувачуючи одна другу в тому, що неукладення даного договору мало місце через відмову від його укладення протилежною стороною.
Сторони визнають, що 20.05.2014 року відповідач повернув позивачу частину від цієї суми в розмірі 1500,00 доларів США, що було зафіксовано в «угоді про повернення завдатку» від 20.05.2014 року, від повернення решти суми відповідач відмовився, посилаючись на п.2.2 угоди про завдаток від 16.02.2014 року, а саме відмову позивача від придбання об'єкта нерухомості (а.с.6), а відтак залишення завдатку у відповідача. При цьому представник відповідача звертаючись до суду із зустрічним позовом, обґрунтовує останній тим, що в даному випадку позивач заволоділа даними грошима без достатньої правової підстави через «порядність і добросовісність відповідача», відтак зазначена сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача (а.с37)
Проте, аналіз встановлених судом взаємовідносин сторін дає підстави стверджувати, що суму, передану за вищезазначеною угодою неможна вважати завдатком.
Відповідно до положень ч.1 ст.546 ЦК України завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст.509 ЦК України), серед яких є договори та інші правочини.
Сторонами ж не оспорюється, що основного зобов'язання (договору купівлі-продажу) між сторонами укладено не було, відтак постає питання, що вони забезпечували «угодою про завдаток», якщо відповідач наполягає на тому, що дана угода регламентується ч. 1 ст.570 ЦК України, правила якої поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року №6-82ц13 і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.
Статтею 571 ЦК України передбачено правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком. Якщо порушення сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Правила ст.571 ЦК України про залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в таких випадках, коли між сторонами укладено договір, проте він не виконуться з вини якоїсь сторони.
У разі коли ж сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов'язання випливає із договору, укладеного сторонами.
Таким чином, на підстав викладеного та зважаючи на формулювання позовних вимог, за межі яких суд не може вийти, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума еквівалентна 1500,00 доларів США згідно офіційного курсу НБУ станом на 23.01.2015 року (15,79 грн. за долар США) в розмірі 23688,07 грн.
Відповідно в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 на його користь суми еквівалентної 1500,00 доларів США станом на 21.11.2014 року в розмірі 22725,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, - слід відмовити, оскільки зазначена сума була правомірно повернута відповідачем позивачу як частина отриманого 16 лютого 2014 року авансу.
Щодо доводів представника відповідача про те, що позивач власноручно робив дописки в «угоді про завдаток» на своєму екземплярі в частині зазначення еквівалентних сум долара США до гривні, що власне позивачем і не оспорюється, то суд їх до уваги не бере, оскільки вони не впливають на існуючі між сторонами взаємовідносини і не спростовують тих обставин, які визнаються обома сторонами.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи, серед яких витрати, пов'язані із явкою сторін та їх представників до суду.
Так, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 388,39 грн. В подальшому, при збільшенні розміру позовних вимог вона доплатила 41,88 грн., що загалом становить 430,27 грн.
Подаючи в судовому засіданні 23.03.2015 року заяву із викладом своїх позовних вимог в кінцевій редакції позивач зазначила, що зменшує їх до 23688,07 грн., решту частину вимог просить залишити без розгляду.
Пункт 5 частини 1 статті 207 ЦПК України встановлює право позивача на подачу такої заяви та обов'язок суду щодо постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, та роз'яснення у разі подачі такої заяви наслідків залишення позову без розгляду. Відтак, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача згідно ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних збитків і 3% річних в сумах 2992,00 грн. і 597,00 грн. відповідно, суд залишає без розгляду.
Разом з тим, використання такого права позивача суд враховує відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» при обчисленні суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на її користь.
У стягненні ж з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних із явкою позивача до суду за наданням на підтвердження цього копії проїзних документів, слід відмовити, оскільки як вбачається з останніх перший посадочний документ датований 22 вересня 2014 року, в той час як провадження по справі відкрито 17 жовтня 2014 року, а перше судове засідання призначено на 24 жовтня 2014 року, а другий посадочний документ датований 10 листопада 2014 року, в той час як друге судове засідання по справі призначалося на 24 листопада 2014 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 509, 546, 570, 571 ЦК України та ст. ст. 3, 11, 15, 60-61, 79, 88, 207, 212-215 ЦПК України, враховуючи висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 25 вересня 2013 року №6-82ц13, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором завдатку та судових витрат, - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, неповернуту суму авансу в розмірі 23688 (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят вісім) грн. 07 коп.
Стягнути із ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_2, суму судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення витрат, пов'язаних з явкою ОСОБА_1 до суду, - відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків і 3% річних, - залишити без розгляду.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми завдатку, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту його проголошення.
Суддя - В.С. Кицюк