18 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В.,Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 лютого 2014 року,
У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_6 на свою користь 42 475 грн 34 коп. кредитної заборгованості та 424 грн 75 коп. судових витрат.
Позовні вимоги товариство обґрунтувало тим, що 09 грудня 2005 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір за умовами якого ОСОБА_6 отримав 2 544 грн 48 коп. кредитних коштів під 25,08 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань, станом на 10 липня 2013 року, існує кредитна заборгованість в загальному розмірі 42 475 грн 34 коп., яку ОСОБА_6 добровільно не погашає, а тому позивач був змушений звернутися до суду із вказаним вище позовом, який просив суд задовольнити.
Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами укладеного 09 грудня 2005 року між сторонами у справі споживчого кредитного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_6 2 544 грн 48 коп. кредитних коштів під 25,08% річних на строк до 11 грудня 2006 року. Позичальник зобов'язався сплачувати грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом щомісячними платежами в розмірі 242 грн 37 коп., які складаються з заборгованості за кредитом та процентами.
За розрахунками позивача, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов договору, станом на 10 липня 2013 року в останнього існує заборгованість по кредиту в розмірі 42 475 грн 34 коп., що складається з заборгованості за кредитом в розмірі 2 544 грн 48 коп., заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 12 923 грн 33 коп., пені в розмірі 24 508 грн 70 коп., штрафу (фіксована частина) в розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) в розмірі 1 998 грн 83 коп.
Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції керувався ст. 267 ЦК України і виходив з того, що правовідносини між сторонами виникли 09 грудня 2005 року, згідно умов кредитного договору тривали до 11 грудня 2006 року, трирічна позовна давність на звернення до суду з даним позовом закінчилася в грудні 2009 року, позов подано лише у вересні 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Позивачем не заявлено клопотання про поновлення відповідного процесуального строку, однак це не є обов'язковим, оскільки у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, а тому позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі (п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення районного суду врахував, що відповідач не приймав участь в суді першої інстанції та просив застосувати позовну давність у направленій апеляційному суду телеграмі, та дійшов до висновків, що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропущенням позовної давності, про поновлення якої банком не було заявлено та поважних причин пропущення якої не встановлено, а не з тих підстав, що відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, що стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту, оскільки ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися неможна.
Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 04 лютого 2015 року (справа № 6-239цс14), яка у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
Висновки апеляційного суду про безпідставність посилок районного суду при вирішенні спору на п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» заслуговують на увагу і свідчать про невідповідність висновків викладених в рішенні районного суду вимогам закону та встановленим обставинам справи.
Разом з тим, той факт, що апеляційним судом покладено в основу свого судового рішення клопотання відповідача про застосування позовної давності, заявлене в суді апеляційної інстанції, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, свідчить про недотримання апеляційним судом положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України, якими обмежено межі розгляду справи апеляційним судом доводами апеляційної скарги та вимогами, заявленими в суді першої інстанції.
У зв'язку з порушенням апеляційним судом норм ст. 303 ЦПК України, визнати оскаржувану в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду такою, що відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, неможна.
З підстав викладених вище, вимог, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, ст. ст. 231-215 ЦПК України, оскаржувані в касаційному порядку рішення районного суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 лютого 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька В.М. Колодійчук О.В. Умнова І.М. Фаловська