ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
03 березня 2015 року № 826/6321/14
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Головного управління Міндоходів в Одеській області (надалі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача з приводу не нарахування та невиплати заробітної плати за період з 01.04.2009 р. по 12.10.2009 р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за період з 01.04.2009 року по 12.10.2009 рік в розмірі 41159 (сорок одну тисячу сто п'ятдесят дев'ять) гривень 52 коп.;
- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 82319 (вісімдесят дві тисячі триста дев'ятнадцять) гривень 04 коп.;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за розгляд цієї адміністративної справи.
Відповідач у судове засідання явки повноважного представника не забезпечив, про дату, час і місце провадження судового розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з тим, через канцелярію суду відповідач надіслав письмові заперечення проти позову, у яких покликався на відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в супереч приписам чинного законодавства України, не виплачено позивачу за період роботи з 01.04.2009р. по 12.10.2009р. заробітну плату, що підтверджується довідками, виданими відповідачем 31.05.2010р. та 02.06.2010р., копії яких позивачем долучено до матеріалів справи. Вказані обставини обумовили звернення позивача з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2014р., залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2015р. відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №826/6321/14 в частині позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 01.05.2009р. по 12.10.2009р. та стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за період з 01.05.2009р. по 12.10.2009р. на підставі пункту 2 частини першої ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України
Таким чином, у межах справи №826/6321/14 підлягають вирішенню лише позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за 01.04.2009р. та стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за вказаний період; стягнення моральної шкоди.
Вирішуючи спір по суті суд виходив із наступного.
Позивач з березня 2008 року проходив службу на посаді начальника відділення боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість відділу протидії незаконному відшкодуванню ПДВ та викриття злочинів у кредитно-фінансовій сфері оперативного управління податкової міліції ДПА в Одеській області (нині Головне управління Міністерства доходів і зборів України в Одеській області).
На підставі наказу ДПА в Одеській області від 30.10.2009р. №893 «Про звільнення підполковника податкової міліції ОСОБА_1.» позивача звільнено в запас Збройних сил України за ст. 64 п. «ж» (за власним бажанням).
Листом ДПА в Одеській області від 03.12.2009р. за №44065/К/26-1314 позивача повідомлено про скасування наказу про звільнення позивача та необхідність терміново приступити до виконання службових обов'язків.
13.10.2009р. наказом ДПА в Одеській області від 13.10.2009р. №855-о позивача було переведено для подальшого проходження служби у відділ податкової міліції ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області.
З 15.01.2010р. наказом ДПА в Одеській області від 11.01.10 № 3-о позивача було відрядженно для подальшого проходження служби до ДПА у Сумській області.
Як зазначає позивач у позовній заяві, він у період з 01.04.2009 по 12.10.2009 рр. працював у звичному режимі, на своєму робочому місці, добросовісно виконував службові обов'язки, проте з незрозумілих йому на те причин, відповідачем в порушення приписів трудового законодавства не здійснено нарахування та виплату позивачеві заробітної плати за вказаний період, чим завдано моральної шкоди.
Оскільки, у відкритті провадження у частині визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 01.05.2009р. по 12.10.2009р., стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за період з 01.05.2009р. по 12.10.2009р. відмовлено, в межах розгляду даної справи суд має перевірити факт бездіяльності відповідача у частині допущення відповідачем бездіяльності шляхом не нарахування та невиплати заробітної плати позивачеві за квітень 2009 року.
Так, на підтвердження позовних вимог, позивачем подано до суду копії Довідок ДПА в Одеській області щодо сум заробітної плати позивача від 02.06.2010р. №20403/к/05-0009 та від 31.05.2010р. №19985/к/05-0009.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Таке визначення кореспондується з визначенням заробітної плати, наданої законодавцем у частині першій статті 94 Кодексу законів про працю України, згідно якої заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначені приписами Закону України «Про оплату праці».
Як встановлено ст. 1 приписами Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Разом з тим, відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.
Як вбачається зі змісту Довідки ДПА в Одеській області щодо сум заробітної плати позивача від 02.06.2010р. №20403/к/05-0009, позивачу нараховано наступну суму заробітку: - за лютий 2008р. - 2 903, 02грн., за березень 2008р. - 5 632, 27 грн., за квітень 2008р. - 5 260, 60 грн., за травень - 3 938, 24грн., за червень 2008р. - 5 248,08 грн., за липень - 3 889, 19 грн.; за серпень - 8 223, 37 грн. (матеріальна допомога - 3 381,90 грн.), за вересень 2008р. - 3 775, 53 грн., за жовтень 2008р. - 3 000, 11грн., за листопад 2008р. - 1 862, 83грн., за грудень 2008р. - 6 398, 41 (матеріальна допомога - 3 239, 70грн.), за січень 2009р. - 4 077, 25грн., за лютий 2009р. - 980, 43грн., за березень 2009р. - 3 725,66грн., за квітень 2009р. - 5 144, 94грн., за травень 2009р. - 0,00 грн., за червень 2009р. - 0,00 грн., за липень 2009р. - 0,00 грн., за серпень 2009р. - 0,00 грн., за жовтень 2009р. - 0,00 грн., за листопад 2009р. - 0,00 грн., за грудень - 1033, 04грн.
Аналогічні відомості відображені і у Довідці від 31.05.2010р. №19985/к/05-0009, згідно якої ОСОБА_1, зокрема зазначено, що позивачу нараховано: за січень 2009р. - 4 077, 25грн., за лютий 2009р. - 980, 43грн., за березень 2009р. - 3 725,66грн., за квітень 2009р. - 5 144, 94грн.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що Довідками від 02.06.2010р. №20403/к/05-0009, від 31.05.2010р. №19985/к/05-0009, підтверджено, що позивачу заробітна плата за квітень місяць 2009року була нарахована у розмірі 5 144, 94грн., а відтак позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачеві заробітної плати за квітень місяць 2009р. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
При цьому, як зазначає позивач у своєму позові, розмір невиплаченої заробітної плати вираховано на підставі розміру останньої виплаченої йому за квітень місяць 2009р. заробітної плати.
За таких обставин, суд звертає увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, має бути встановленим факт невиплати працівнику (позивачу) заробітної плати за заявлений ним період.
Проте, оскільки, в межах судового розгляду справи підтверджено факт нарахування та виплати позивачу заробітної плати за квітень місяць 2009р., а відтак з боку відповідача відсутня бездіяльність щодо невиплати позивачеві заробітної плати за спірний період, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання відповідача виплати позивачеві заробітну плату позивачеві за квітень місяць 2009р., як похідна, задоволенню не підлягає.
Позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 82319 (вісімдесят дві тисячі триста дев'ятнадцять) грн. 04 коп., задоволенню не підлягає, з огляду про наступне.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.
В силу ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1173 ЦК України регламентовано, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
При цьому, як встановлено статтею 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також: відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Разом з тим, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
У своєму адміністративному позову позивач не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур