04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"05" березня 2015 р. Справа№ 910/14453/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Іоннікової І.А.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від прокуратури: Бондарчук І.П. посвідчення № 026128 від 13.05.2014 р.
від відповідача-1 : Самелюк К.О. за дов № 225-КР-20 від 12.01.2015 р.
від відповідача-2: Стеценко О.В. за дов б/н від 25.07.2014 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва
на рішення Господарського суду міста Києва
від 01.12.2014 р.
у справі № 910/14453/14 (головуючий суддя: Бондарчук В.В.,
судді Івченко А.М., Нечай О.В.)
за позовом Заступника прокурора міста Києва
до 1) Київської міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта"
про визнання недійсним договору та державного акта на право
власності на земельну ділянку, визнання відсутності права,
відновлення становища, що існувало до порушення
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта" про визнання недійсним договору та державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання відсутності права, відновлення становища, що існувало до порушення.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 та прийняти нове рішення у цій справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2014р. у справі № 910/14453/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Іоннікова І.А. апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 10.02.2015р.
10.02.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва відмовити, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 залишити без змін.
10.02.2015р. в судове засідання з'явились уповноважені представники прокуратури, відповідача-1,2. Колегія суддів, порадившись на місці, на основі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила оголосити перерву до 24.02.2015 р.
24.02.2015р. в судове засідання з'явились уповноважені представники прокуратури, відповідача-1,2. Представник Заступника прокурора міста Києва в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку розгляду справи на підставі ст. 69 ГПК України. Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила задовольнити клопотання, продовжити строк вирішення спору у справі № 910/14453/14 на п'ятнадцять днів, на основі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголосити перерву до 03.03.2015 р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015р. у справі № 910/14453/14 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/14453/14 на п'ятнадцять днів відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
02.03.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Заступника прокурора міста Києва надійшла письмова заява, в якій просить долучити до матеріалів справи рішення судів по аналогічним справам.
03.03.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта" надійшов надійшли додаткові письмові пояснення, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва відмовити, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 залишити без змін.
03.03.2015р. в судове засідання з'явились уповноважені представники прокуратури, відповідача-1,2. Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила на основі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголосити перерву до 05.03.2015 р.
05.03.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта" надійшов надійшли додаткові письмові пояснення, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва відмовити, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 залишити без змін.
05.03.2015р. в судове засідання з'явились уповноважені представники прокуратури, відповідача-1,2.
Представник прокуратури підтримав доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14, просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 та прийняти нове рішення у цій справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача-1 заперечує проти доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14, просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 без змін, апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - без задоволення.
Представник відповідача-2 заперечує проти доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14, просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 без змін, апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва - без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2002 р. Київською міською радою прийнято рішення №206/366 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", пунктом 20 якого затверджено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на перетині вул. Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва.
29.07.2003 р. на виконання зазначеного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за №816 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації за №78-6-00109 від 27.08.2003 р. у книзі записів державної реєстрації договорів.
Згідно вказаного договору Київська міська рада на підставі рішення від 26.12.2002 р. за №206/366 передала, а відповідач-2 прийняв у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку, місце розташування якої на перетині вул. Вишгородської та вул. Резервної в Оболонському районі м. Києва, розміром 0,0226 га в межах червоних ліній для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу у межах, які перенесені в натуру і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.
15.07.2004 р. Київською міською радою прийнято рішення №421/1831 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", яким затверджено вартість земельної ділянки у розмірі 1 675 629,00 грн. на підставі експертної грошової оцінки та вирішено продати відповідачу-2 земельну ділянку площею 0,3342 га за 1 675 629,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на перетині вул. Вишгородської та вул. Резервної в Оболонському районі м. Києва, яка перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" згідно з договором оренди земельної ділянки від 27.08.2003 р. №78-6-00110.
13.09.2004 р. на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. за №421/1831, між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 купив земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:78:096:0039) площею 0,3342 га на перетині вул. Вишгородської та вул. Резервної в Оболонському районі м. Києва, у межах, які перенесені у натуру і зазначені у технічній документації на земельну ділянку.
Згідно п. 2.1. договору, ціна продажу земельної ділянки (без урахування податку на додану вартість) становить 1 675 629,00 грн.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за №944.
16.03.2005 р. відповідачем-2 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.
В своїй апеляційній скарзі Заступник прокурора міста Києва зазначає, що постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 р., залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 07.10.2014 р., визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради № 421/1831 від 15.07.2004 р. про продаж спірної земельної ділянки.
Таким чином, скаржник стверджує, що судами встановлено, що відповідно до вимог ст. ст. 26, 29 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ч. 3 ст. 13 Закону України "Про екологічну експертизу", "Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену небезпеку", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 554 від 27.07.1995 р., при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення про надання спірної земельної ділянки під будівництво, що є одночасним дозволом на будівництво об'єкта, який становить підвищену екологічну безпеку, зокрема автозаправного комплексу, наявність висновку екологічної експертизи є обов'язковою.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.
Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно статті 14 Закону України "Про екологічну експертизу" (в редакції чинній на день укладення спірного договору), державній екологічній експертизі підлягають:
1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;
2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;
3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;
4) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;
5) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу.
Проте вказаними нормами не передбачається необхідності проведення державної екологічної експертизи щодо договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які укладаються між зацікавленими сторонами.
Згідно п. 1.2. Тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві, затвердженого рішенням Київська міська рада, від 14.03.2002, № 304/1738 "Про визначення тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві", продаж земельних ділянок здійснюється на земельних торгах, крім: - земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців; - земельних ділянок, на які є документи, що посвідчують право користування ними (державний акт на право постійного користування землею, договір оренди землі, договір тимчасового користування, у тому числі на умовах оренди); - земельних ділянок, які надані в користування згідно з рішеннями Київради, розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, рішеннями виконкому Київради.
Частиною 2 статті 128 Земельного кодексу України (в редакції чинній на день укладення спірного договору) передбачено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. До заяви додається:
а) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі;
б) план земельної ділянки та документ про її надання у разі відсутності державного акта;
в) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення відповідачем-2 до відповідача-1 з клопотанням про продаж земельної ділянки, відповідач-2 здійснював користування земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 27.08.2003 р., зареєстрований за №78-6-00110, тому відповідачем було правомірно відчужено земельну ділянку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" без проведення конкурсу.
Крім того, норми частини 2 статті 128 Земельного кодексу України не вимагають подання висновку екологічної експертизи для того, щоб придбати необхідну земельну ділянку.
Таким чином, твердження прокуратури про те, що спірний договір було укладено з порушенням норм законодавства з тих підстав, що проектна документація не проходила екологічну експертизу не знаходить свого підтвердження.
В своїй апеляційній скарзі прокуратура зазначає, що Вищий адміністративний суд України у своїй постанові від 21.05.2014 р. надав оцінку невідповідності рішення Київської міської ради від 15.07.2004р. № 421/1831 вимогам земельного, містобудівного, екологічного та природоохоронного законодавства, на підставі якого було продано спірну земельну ділянку товариству, визнав протиправним і скасував зазначене рішення органу місцевого самоврядування.
Таким чином скаржник вважає, що встановлені Вищим адміністративним судом України порушення вимог чинного законодавства, надані при оцінці правомірності рішення Київської міської ради від 15.07.2004р. № 421/1831, є також і підставами для визнання недійсним оскаржуваних у даній справі договору купівлі-продажу та державного акту на право власності на земельну ділянку.
Зазначене твердження скаржник підтверджує посиланням на ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, в якому йдеться про те, що юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішеннями органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Також згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, таким правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з наведеного скаржник стверджує, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає визнанню недійсним на підставі ст.. 215, ч. ч. 1, 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 2017 Господарського кодексу України.
Також скаржник зазначає, що невірним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним оспорюваного державного акта.
Вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку є похідною і залежить від законності рішення органу, на підставі якого його видано (п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин).
Отже, скаржник вважає, якщо рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 421/1831 у судовому порядку визнано протиправним і скасовано, тому підлягає визнанню недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ТОВ "АвтоНафта".
В постанові Верховного Суду України від 11.11.2014р. по справі №21-493а14 за позовом першого заступника прокурора Вінницької області до Вінницької міської ради, треті особи: Відкрите акціонерне товариство „Концерн „Галнафтогаз", суб'єкт підприємницької діяльності особа 1, про скасування рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду з позовом), що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 ЗК установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
За змістом статей 2 та 5 ЗК Рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Ураховуючи наведене, суди адміністративної юрисдикції при розгляді зазначеної справи, дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.
Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1 - 3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Положення ст. 203 Цивільного кодексу України, визначають такі підстави недійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З матеріалів справи вбачається, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений на підставі вільного волевиявлення, зокрема, сторонами досягнуто істотних його умов.
При цьому, суд відзначає, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, в компетенції якого приймати рішення про продаж землі та укладення відповідних договорів купівлі-продажу, має виключні повноваження щодо встановлення умов для прийняття рішення про продаж земельної ділянки та ухвалення необхідних для їх прийняття, остання не погоджує свої дії та рішення з покупцями, які не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність їх рішень та зобов'язані були дотримуватись встановлених умов та порядку придбання земельної ділянки.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" не мало можливості перевірити правильність рішень органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.
Таким чином, враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", укладаючи у 2004 році договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.09.2004 р. та перераховуючи кошти за нього відповідно до умов, правомірно очікувало набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач-2, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.09.2004 р. та перераховуючи кошти за нього відповідно до умов договору, правомірно очікував на набуття права власності в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не мало можливості перевірити правильність рішень органів місцевого самоврядування, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог прокурора щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3342 га кадастровий номер 8000000000:78:096:0039, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрованого в реєстрі 30.09.2004 р. за № 944.
Крім того, в 2012р. заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства навколишнього середовища України звертався до Господарського суду м. Києва з позовом до зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоНафта» про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.09.2014р. № 944 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «АвтоНафта» недійсним; визнання державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.03.2005р. № 04-8-00020 недійсним та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоНафта» повернути в державну власність земельну ділянку площею 0,3342 га на перетині вул. Вишгородської та вул. Резервної в Оболнському районі м. Києва, вартістю 1 675 629,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.07.2012р. у справі № 50/19 в задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин був укладений у відповідності з чинним законодавстовом, також, сторона правочину, в інтересах якої прокуратурою по справі № 50/19 подано позов - Київська міська рада заперечує недійсність даного правочину та наголошує на тому, що оскаржуваний договір жодним чином не порушує права позивачів, оскільки на даний час договір укладений та зареєстрований, а чинність акту на підставі якого укладений цей правочин підтверджена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2011р. та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012р. по справі № 2а-2233/112670.
З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі- продажу від 30.09.2004р. № 944.
Оскільки судом встановлено вище, що спірний договір купівлі-продажу є законним, а спірний акт на право власності на земельну ділянку виданий на підставі законного та чинного договору, суд приходить до висновку, про необґрунтованість вимог прокурора стосовно визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,3342 га на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", який зареєстровано з книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 р. за №04-8-00020.
Щодо заявлених вимог про визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" права користування земельною ділянкою площею 0,3342 га (кадастровий номер 8000000000:78:096:0039) вартістю 1 675 629,00 грн., яка розташована на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва та відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,3342 га (кадастровий номер 8000000000:78:096:0039) вартістю 1 675 629, 00 гри., яка розташована на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва, то суд також визнає вказані вимоги необґрунтованими з огляду на те, що останні є похідними від вимог, які вже було судом визнано такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм законодавства, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги чи скасування рішення у суду не вбачається.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 р. у справі № 910/14453/14 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/14453/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
І.А. Іоннікова