02 березня 2015 року м. Київ К/9991/89828/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2011
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011
у справі №2а-1670/4357/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Снек»
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2011, зміненою в частині мотивів та підстав для задоволення позову, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області №0000401550/0/2236 від 09.07.2010, №0000401550/1/3487 від 21.10.2010 та №0000401550/2/37 від 10.01.2011.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість, поданої за квітень 2010 року ТОВ «Лідер-Снек» , за результатами якої складено акт №3370/15-522/36410581 від 29.06.2010.
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість , що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2010 року в сумі 33248,01 грн, в т.ч. по контрагентах : ТОВ «Інфостар» на суму 21248,00 грн. та ТОВ «Хаск-Трейд» на суму 12000,01 грн.
Розбіжність по завищенню податкового кредиту по контрагенту ТОВ «Хаск-Трейд» на суму 12000,01 грн. позивачем усунута.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000401550/0/2236 від 09.07.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 27622,40 грн., в тому числі 21248,00 грн. - за основним платежем та 6374,40 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
За наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.10.2010 №0000401550/1/3487 та від 10.01.2011 №0000401550/2/37 на аналогічні суми податкового зобов'язання, якими доведено платнику нові граничні строки його погашення.
Відповідач свої висновки про завищення позивачем податкового кредиту за операціями з ТОВ «Інфостар» обґрунтовував тим, що місцезнаходження вказаного підприємства не встановлено, за даними декларації про оподаткування прибутку підприємств за 2009 рік основні фонди та запаси відсутні, а з розрахунку комунального податку за 2009 рік на підприємстві обліковується 1 особа, що свідчить про неможливість реальної поставки товару та віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту за квітень 2010 року.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що 01.04.2010 між позивачем та ТОВ «Інфостар» укладено догорів купівлі - продажу, за яким позивач отримав від ТОВ «Інфостар» товар - соняшник в кількості 12749,00 тон на загальну суму 127488,00 грн. (в т.ч. ПДВ 21248,00 грн.), яку було перераховано на рахунок продавця.
Виконання договору в повному обсязі підтверджується наявними у позивача первинними документами, а саме, рахунком-фактурою №ИФ-020403 від 02.04.2010, видатковою накладною №ИФ-020403/Р09Под.00012 від 02.04.2010, товарно-транспортною накладною №01АБ від 02.04.2010, сертифікатом якості на насіння соняшника, оплата товару проведена позивачем в повному обсязі.
На підставі виданої ТОВ «Інфостар» податкової накладної позивачем здійснено формування податкового кредиту у відповідному звітну податковому періоді.
На момент проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «Інфостар» останнє було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та було зареєстроване як платник податку на додану вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вiд 15.05.2003, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Законодавством України не передбачено обов'язок покупця перевіряти відповідність законодавству статутних та реєстраційних документів продавця, а також перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої. При цьому судом встановлено, що на час видачі спірних податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Інфостар» в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України був зареєстрований за адресою, яка ним зазначалась у податкових накладних, та був зареєстрований як платник податку на додану вартість, реальність зазначених господарських операцій знайшла своє підтвердження та відповідачем не спростована.
За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги відповідача з наведених в ній мотивів.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун