30 січня 2015 року м. Київ В/800/403/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Іваненко Я.Л.,
Стародуба О.П.,
Черпака Ю.К.,
Тракало В.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року у справі за його позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди,
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Не погоджуючись з таким рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_6 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, ОСОБА_6 послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2012 року (№ К-57970/09), 20 вересня 2007 року, 15 травня 2012 року (К-37565/09), 2 липня 2013 року (К/9991/76406/12), 8 квітня 2014 року (К/800/57098/13) та постанови від 29 травня 2012 року (К/9991/12106/11), 17 жовтня 2012 року (К-1908/10), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.
Конкретизуючи зміст цих складових, Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові "Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України" від 13 грудня 2010 року № 2 роз'яснив, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Як слідує з ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року, про перегляд якої ставиться питання, суд касаційної інстанції залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого наказу № 141 від 4 лютого 2013 року в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (далі - Положення), за вчинок, який дискредитує звання рядового та начальницького складу. Крім того, наказом № 638 від 14 травня 2013 року фактично виправлено описку, допущену в наказі № 141 від 4 лютого 2013 року, а тому він також не підлягає скасуванню.
У той же час, в ухвалі від 24 квітня 2012 року (№ К-57970/09), на яку послався позивач на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України залишив без задоволення касаційну скаргу органу внутрішніх справ та без змін судові рішення, якими визнано протиправними та скасовано накази ГУ МВС України в Донецькій області від 6 лютого 2009 року № 134 про звільнення позивача з посади дільничного інспектора міліції СДІМ Старобешівського РВ ГУМВС в Донецькій області та від 27 лютого 2009 року № 68 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас на підставі пункту 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення.
В іншій, наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2007 року, на яку також посилається заявник, Вищий адміністративний суд України також залишив без змін рішення попередніх судів про задоволення позову. Однак, у цій справі предметом судової перевірки стала правомірність звільнення ОСОБА_1 з публічної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
В ухвалі ж від 8 квітня 2014 року (К/800/57098/13), Вищий адміністративний суд України рішення попередніх судів, якими визнано протиправними та скасовано накази УМВС України в Рівненській області № 197 о/с від 23 серпня 2012 року в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби підставі пункту пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення та № 243 о/с від 9 жовтня 2012 року в частині внесення змін до наказу № 197 о/с від 23 серпня 2012 року, скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав порушення судами норм процесуального права.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2012 року (К-37565/09), цей суд залишив без змін судові рішення, якими, зокрема, визнано протиправними та скасовано накази від 15 січня 2009 року № 19-ВК/22 та від 22 січня 2009 року № 55-ВК/22 про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника територіального управління Головавтотрансінспекції у Хмельницькій області. У цій справі суди встановили, що підставою для прийняття спірних наказів стало неодноразове грубе порушення трудових обов'язків, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
У той же час, в ухвалі від 2 липня 2013 року (К/9991/76406/12), на яку послався позивач на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України скасував рішення апеляційного суду та залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким, зокрема, скасовано наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 21 червня 2011 року № 91о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «ж» Положення.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2012 року, на яку також посилається заявник, касаційний суд скасував рішення попередніх судів про відмову в задоволенні позову та ухвалив нове, яким скасував наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 21 жовтня 2009 року № 378 о/с та поновив ОСОБА_2 на посаді слідчого відділу Микитівського районного відділу Горлівського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області. Однак, у цій справі ОСОБА_2 звільнена на підставі пункту 64 «ж» Положення (за власним бажанням).
Постановою від 17 жовтня 2012 року, Вищий адміністративний суд України також скасував рішення попередніх судів про відмову в задоволенні позову та ухвалив нове, яким, зокрема, скасував наказ ГУ МВС України в Одеській області від 8 вересня 2006 року № 431 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 64 «ж» Положення (за власним бажанням) та наказ начальника ГУМВС України в Одеській області від 9 лютого 2009 року № 49 о/с про часткову зміну пункту наказу від 8 вересня 2006 року № 431 о/с.
Аналіз судових рішень, на які посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у вказаних спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки це рішення ухвалене за інших фактичних обставин справи та іншого предмету спору, установлених судами. Відмінність між фактичними обставинами у справі, про перегляд рішення у якій подано заяву, і у справах, рішення в яких надане для порівняння, не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України для перегляду судового рішення немає.
Керуючись статтями 235 - 240 КАС України, колегія суддів, -
Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2014 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В.В.Швець
Я.Л. Іваненко
О.П. Стародуб
Ю.К. Черпак
В.В. Тракало