03 лютого 2015 року м. Київ К/800/12801/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області
на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014
та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.12.2013
у справі № 817/3795/13-а
за позовом Приватного підприємства «Візор»
до Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області
про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Приватне підприємство «Візор» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Костопільської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06.08.2013 № 0000011600, № 0000021600, № 0000542200 та № 0000552200.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014, позов задоволено; визнано протиправними дії Костопільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної планової перевірки ПП «Візор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, складено акт № 118/22/32922828 від 18.07.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 658 636 грн.; п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 583 396 грн.
На підставі результатів проведеної перевірки, 06.08.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000011600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 627 684,50 грн., в т.ч.: 491 585 грн. основного платежу та 136 099,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000021600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 541 733 грн., в т.ч.: 497 997 грн. основного платежу та 43 736 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000542200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 91 811 грн. основного платежу;
- №0000552200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 160 639 грн. основного платежу.
Збільшуючи грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, податковий орган посилався на відсутність реальності господарських операцій з контрагентами: ПП УНТК «Енергоспецмонтаж», ПАТ «Поліфарб Україна», ТОВ ВК «Віконні системи», ПП «Промкомплект Україна».
Матеріалами справи встановлено, що в період з 01.01.2010 по 31.12.2012 позивач мав господарські взаємовідносини з ПП УНТК «Енергоспецмонтаж», ПАТ «Поліфарб Україна», ТОВ ВК «Віконні системи», ПП «Промкомплект Україна», що відповідно призвело до неправомірного формування податкової звітності.
Реальність здійснення господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами та використання придбаних ТМЦ у господарській діяльності підтверджується належною первинною бухгалтерською документацією.
Крім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 (справа № 804/1261/13-а за позовом ТОВ ВК «Віконні системи» до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та скасування наказу) та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2012, яка залишена без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2013 та Вищого адміністративного суду від 21.03.2013 (справа № 2а-12102/12/2070 за позовом ПП «Промкомплект Україна» до Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про визнання дій протиправними), були досліджені обставини щодо товарності здійснення контрагентами позивача - ТОВ ВК «Віконні системи» та ПП «Промкомплект Україна» господарських операцій та підтверджені в судовому порядку.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 138 зазначеного Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.
Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату ТМЦ були у позивача в наявності та надані для перевірки.
Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Згідно з п. п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.
Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ПП УНТК «Енергоспецмонтаж», ПАТ «Поліфарб Україна», ТОВ ВК «Віконні системи», ПП «Промкомплект Україна», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.12.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний