18 лютого 2015 року м. Київ К/800/59639/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Зайцева М.П.,
суддів: Веденяпіна О.А., Костенка М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - будівельна Компанія "ВААП" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі № 826/1922/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - будівельна Компанія "ВААП" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - будівельна Компанія "ВААП" (далі - ТОВ "Архітектурно - будівельна Компанія "ВААП") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 05 лютого 2014 року № 0001072206, №0001082206.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Центрреставрація" (далі - ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Центрреставрація") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд-Інвест" (далі - ТОВ "Майстер-Буд-Інвест") за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки від 26 грудня 2013 року №874/22-6/32980078 (далі - Акт).
Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 138.1.1, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 31 353,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6, статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 29 860,00 грн.
На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 05 лютого 2014 року: № 0001072206, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 325,00 грн., з них 29 860,00 грн. основного платежу та 7 465,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0001082206, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 39 191,25 грн. з них 31 353,00 грн. основного платежу та 7 838,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори з ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Центрреставрація" №090412 від 09 квітня 2012 року про виконання робіт з облицювання сходів плиткою, шпатлювання стін по гіпсокартону, фарбування стін по гіпсокартону та з ТОВ "Майстер-Буд-Інвест" №050312 від 02 березня 2012 року про виконання робіт з монтажу профілю підвісної стелі типу Армстронг, влаштування коробу з вологотривкого гіпсокартону та фарбування стін і стелі.
В обґрунтування реальності виконання вказаних договорів позивач надав податкові накладні, акти виконаних робіт, довідку про вартість виконаних робіт, банківські виписки.
Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що акти виконаних робіт та довідка про вартість виконаних робіт не дають можливість встановити зміст господарської операції, її кількісні та якісні показники, а лише містять загальні назви робіт та їх вартість. Також із наданих позивачем документів не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг, їх необхідність та доцільність використання в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку) і правомірність формування податкового кредиту.
Крім того, вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року по справі №754/4870/13-к, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України.
При цьому зазначеним вироком встановлено, що ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Центрреставрація" та ТОВ "Майстер-Буд-Інвест" повторно створено фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності, що свідчить про неможливість виконання такими контрагентами договірних зобов'язань, укладених з позивачем.
Згідно з частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України повністю погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості податкових повідомлень-рішень від 05 лютого 2014 року № 0001072206, №0001082206, оскільки суми валових витрат за відповідний період не знайшли у повній мірі свого підтвердження необхідними первинними документами, оформленими згідно наведених законодавчих вимог.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурно - будівельна Компанія "ВААП" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді