18 лютого 2015 року м. Київ К/9991/56385/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
при секретарі Стадницькій Ю.Є.,
за участю представників:
позивача - Ігамбердиєва О.Б.,
відповідача - Ступака Р.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Васильківська ОДПІ)
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012
у справі № 2а-5017/11/1070
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Панда" (далі - Товариство)
до Васильківської ОДПІ
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У жовтні 2011 року Товариство звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2011 № 0000172340/0 в частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 333 333,33 грн. за основним платежем та 105 833 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012, позов задоволено з тих мотивів, що за наявності документального підтвердження реальності виконання господарської операції перекладення на позивача тягаря відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентом, є неприпустимим.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Васильківська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач посилається, зокрема, на схемний характер правовідносин Товариства та приватного підприємства «Сольдіс-А» (далі - ПП «Сольдіс-А») з метою завідомого перекладення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх податкових обов'язків.
Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване донарахування було здійснено податковою інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформленої актом від 04.05.2011 № 1729/23-112/31189253.
Податковий орган за результатами цієї перевірки не визнав право позивача на податковий кредит, зокрема, за операціями з придбання товару у ПП «Сольдіс-А» з посиланням на недекларування цим постачальником об'єкта оподаткування ПДВ по цим операціям, а також на відсутність названого контрагента за місцезнаходженням.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виконання спірних господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та однозначно розтлумаченими доказами.
Досліджуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту наведеним критеріям, суди встановили, що фактичне виконання операцій з поставки ПП «Сольдіс-А» товарно-матеріальних цінностей позивачеві підтверджується податковими накладними, видатковими накладними; придбаний товар було оплачено позивачем у повному обсязі згідно з виставленим постачальником рахунком-фактурою, що засвідчено випискою з банківського рахунку Товариства; оприбуткування товару здійснено з оформленням карток складського обліку, лімітно-забірних карток. Суди також встановили, що транспортування товару здійснювалося власними силами позивача; придбаний товар було використано Товариством при проведенні ремонту та реконструкції цукрових цехів.
Наведені обставини, підкріплені належними доказами, були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що засвідчують реальність виконання спірних господарських операцій та підтверджують право позивача на податковий кредит в оспорюваній сумі.
Фактично основним доводом, яким Васильківська ОДПІ обґрунтовує законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення, є невідповідність даних податкового обліку позивача та його контрагента у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ.
Втім податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.
Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право контролювати дотримання фізичними та юридичними особами вимог законодавства у сфері оподаткування. Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене також унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.
Наведені податковим органом доводи щодо відсутності контрагента за юридичною адресою також не є доказом недобросовісності платника податку - покупця, позаяк дана обставина свідчить лише про недотримання контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, втім не доводить того, що даний постачальник не поставляв товар платникові. Адреса, вказана у первинних документах як місцезнаходження контрагента, співпадає з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідає вимогам щодо порядку оформлення первинних документів, установлених, зокрема, частиною другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій Товариства та ПП «Сольдіс-А», спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.
З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком об'єктивно зазначили про відсутність підстав для визнання необґрунтованою податкової вигоди, отриманої Товариством за наслідками виконання спірних операцій, та правомірно визнали протиправним оспорюване донарахування.
У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.
За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 у справі № 2а-5017/11/1070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько