11 лютого 2015 року м. Київ К/800/54399/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Зайцева М.П.,
суддів: Веденяпіна О.А., Костенка М.І.,
секретаря - Загороднього А.А.,
за участю представника позивача - Шабрової О.Ю.,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року у справі № 815/56/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотех-Термінал" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Новотех-Термінал" (далі - ТОВ "Новотех-Термінал") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) в якому, просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 вересня 2013 року № 0002812250.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, адміністратвний позов задоволено у повному обсязі.
В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що на підставі підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) посадовою особою податкового органу, у порядку статті 76 глави 8 розділу ІІ ПК України, проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий 2013 року ТОВ "Новотех-Термінал", за результатами якої складено акт № 13263/15-53-22-5/33139052 від 05 вересня 2013 року.
На вказаний акт перевірки, позивачем подано до ДПІ заперечення № 428 від 16 вересня 2013 року, за результатами розгляду якого, на адресу позивача надіслано лист № 8963/10-15-53-22-517 від 20 вересня 2013 року, відповідно до якого, акт перевірки залишено без змін, заперечення без задоволення.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002812250 від 25 вересня 2013 року щодо збільшення ТОВ "Новотех-Термінал" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 270 887,50 грн., з яких: за основним платежем - 811 925 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 405 962 грн.
Назване податкове повідомлення-рішення оскаржено в адміністративному порядку. Рішенням ГУ Міндоходів в Одеській області від 29 жовтня 2013 року №1300/10/15-32-10-02-07 призначено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, за наслідками якої, 25 листопада 2013 року податковим органом прийнято акт №2957/15-53-22-50/33139052. Висновки акту свідчили про порушення позивачем пункту 198.2, 198.3 статті 198 ПК, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками податкового звітного періоду, заявленої у податковій декларації з ПДВ за лютий 2013 року на суму 811 925 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 187.1. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Судами встановлено, що ТОВ "Новотех-Термінал" (Покупець) уклало з ТОВ "Ферко" (Постачальник) договір поставки № 06123 від 06 грудня 2012 року, за умовами якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язувався прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором.
У додатках № 3 від 14 січня 2013 року та № 4 від 26 лютого 2013 року до договору № 06123 від 06 грудня 2012 року визначені істотні умови поставки, вартість товару, його кількість, тощо.
Так, з вказаних додатків вбачається, що ТОВ "Ферко" постачався товар - соєві боби (для технічних потреб), українського походження, врожаю 2012 року, у кількості 500 тон та 1270 тон на умовах СРТ - Одеський морський торгівельний порт / ТОВ "Олімпекс Купе Інтернешнл".
На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором поставки № 06123 від 06 грудня 2012 року позивачем надані наступні первинні документи: податкові накладні № 182 від 26 лютого 2013 року та № 11 від 01 лютого 2013 року, видаткові накладні № 2401 від 01 лютого 2013 року та 3 2615 від 26.02.2013 року, акти прийому-передачі товару № 1 від 01 лютого 2013 року та від 26 лютого 2013 року.
Згідно актів прийому-передачі № 1 від 01 лютого 2013 року та від 26 лютого 2013 року, ТОВ "Новотех-Термінал" отримало від постачальника ТОВ "Ферко" товар - соєві боби (для технічних потреб), українського походження, врожаю 2012 року, загальною вартістю 4 871 550 грн., з урахуванням податку на додану вартість у сумі 811 925 грн.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документи та інші дані, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.
Фактичне виконання ТОВ "Ферко" укладеного з позивачем договору підтверджується наданими первинними документами, які містять необхідну та достатню інформацію щодо господарських операцій, які здійснювались між вказаними контрагентами.
Судами встановлено, що товар, отриманий позивачем від ТОВ "Ферко" передавався, згідно укладеного 06 грудня 2012 року договору комісії № К12063, комісіонеру - ТОВ "Вторметекспорт" для подальшої його реалізації на експорт з України.
Отримання товару підприємством підтверджується актами прийому-передачі товару на комісію, наявними в матеріалах справи.
В підтвердження виконання умов договору комісії позивачем були надані контракти та звіти про повне виконання робіт від 07 березня 2013 року, від 08 квітня 2013 року та від 19 лютого 2013 року щодо реалізації товару.
Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо передчасності винесення спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем.
Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді