05 лютого 2015 року м. Київ К/9991/26669/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2012 року
у справі № 0670/8872/11
за позовом Брусилівського районного споживчого товариства
до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби
про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2012 року, адміністративний позов Брусилівського районного споживчого товариства (далі - Брусилівське РСТ; позивач) до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби (далі - Коростишівська МДПІ Житомирської області ДПС; відповідач) задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000152301 від 02 вересня 2011 року, податкове повідомлення-рішення № 0000316340 від 02 вересня 2011 року, а також податкове повідомлення-рішення № 0000162301 від 02 вересня 2011 року в частині застосування до Брусилівського РСТ суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 076,00 грн. Відшкодовано з Державного бюджету України на користь позивача 10,20 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Брусилівського РСТ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 255/01-13/23/01749935 від 19 серпня 2011 року.
На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152301 від 02 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 53 785,00 грн. (43 828,00 грн. - основний платіж, 10 957,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000316340 від 02 вересня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43 829,00 грн. (35 063,00 грн. - основний платіж, 8 766,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000162301 від 02 вересня 2011 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16 214,00 грн.
Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при придбанні паливно-мастильних матеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Райагропостач» з огляду на відсутність документів, які б підтверджували факт придбання даного товару, а саме - чеків реєстратора розрахункових операцій або талонів.
Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 2.8 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), внаслідок перевищення встановленого ліміту готівки в касі магазину с. Романівка. Так, при затвердженому ліміті готівки в касі на рівні 6 400,00 грн. 29 червня 2009 року готівка в касі складала 7 474,20 грн., а 27 липня 2009 року - 10 364,25 грн.
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як з'ясовано судами, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів у ТОВ «Райагропостач» позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення.
Крім того, між ТОВ «Райагропостач» та Брусилівським РСТ складено відомості обліку видачі нафтопродуктів за охоплений перевіркою період, які підтверджують факт отримання позивачем даного товару, що в повній мірі узгоджується з вимогами пункту 10 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442, та підпункту 10.3.2.1 пункту 10.3 розділу 10 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155.
З огляду на викладене, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що відсутність чеків реєстратора розрахункових операцій або талонів на відпуск нафтопродуктів не може бути єдиною беззаперечною підставою для позбавлення позивача права на формування даних податкового обліку за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Райагропостач» за умови доведеності факту отримання нафтопродуктів від контрагента, як у розглядуваній ситуації.
Надаючи оцінку правомірності застосування до товариства суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 076,00 грн., суди попередніх інстанцій правильно врахували вимоги пункту 5.1 глави 5 Положення, відповідно до якого строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) з урахуванням, зокрема, того, що для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівкової виручки (готівки) в день її надходження, вона здається наступного за днем надходження готівкової виручки (готівки) до каси дня.
Якщо підприємства працюють у вихідні та святкові дні і не мають змоги, через відсутність відповідної домовленості з банком на інкасацію, здати одержану ними за ці дні готівкову виручку (готівку), то вона має здаватися підприємствами до банку протягом операційного часу наступного робочого дня банку та підприємства.
В наведеному випадку судами встановлено, що 29 червня 2009 року було вихідним днем, а тому Брусилівське РСТ не мало змоги забезпечити здавання готівкової виручки до установи банку в цей день.
25 липня 2009 року та 26 липня 2009 року також були вихідними днями, у зв'язку з чим готівку в розмірі 6 045,00 грн. товариством здано до установи банки 27 липня 2009 року, що підтверджується фіскальним чеком за 27 липня 2009 року та узгоджується з приписами пункту 5.1 глави 5 Положення.
Після здачі готівки до установи банку позивач продовжував здійснювати розрахунки та сформував денний звіт за 27 липня 2009 року о 18 год. 08 хв.
В той же час, відповідно до довідки Брусилівського відділення Житомирської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» для Брусилівського РСТ встановлено режим обслуговування, за яким позивач міг забезпечити здавання готівки до банку лише до 16 год. 00 хв.
Таким чином, оскільки товариством 27 липня 2009 року здано готівкову виручку в розмірі 6 045,00 грн. до банку, а час закінчення робочого дня, що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку, не дозволяв забезпечити здавання готівкової виручки в день її надходження, позивач цілком правомірно здав готівку в розмірі 9 920,00 грн. наступного за днем її надходження до каси дня.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Моторний О.А.