22 січня 2015 року м. Київ К/800/45569/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кіровоградське автотранспортне підприємство 13555» на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року
у справі № 1170/2а-4102/12
за позовом Публічного акціонерного товариства "Кіровоградське автотранспортне
підприємство 13555"
до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської
області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Публічне акціонерне товариство «Кіровоградське автотранспортне підприємство 13555» (надалі також - позивач, ПАТ «Кіровоградське автотранспортне підприємство 13555») звернулось до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 липня 2012 року № 0001450153.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Кіровоградське автотранспортне підприємство 13555» залишено без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року - без змін.
Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року і прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 25 липня 2012 року №0001450153 (збільшено суму грошового зобов'язання за платою за землю (орендну плату за земельні ділянки державної або комунальної власності) на загальну суму 141532,16 гривень, у тому числі штрафні санкції у розмірі 19126,82 гривень), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 6 липня 2012 року №00043/153/05465755, про порушення позивачем вимог пункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем занижено суму земельного податку, оскільки розмір сплаченої орендної плати згідно договору оренди земельної ділянки становить 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час, як згідно статті 288 Податкового кодексу України (надалі також - ПК), орендна плата має становити не менше 3% від нормативної грошової оцінки землі.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі також- Закон № 161-XIV) слідує, що користування землею в Україні є платним.
З 1 січня 2011 року набрав чинності ПК, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ «Кіровоградське автотранспортне підприємство 13555» у 2011 році, січні-квітні 2012 року в порушення вимог зазначеної норми Податкового кодексу України здійснювало нарахування і сплату орендної плати по договору оренди землі в розмірах менших, ніж встановлено Кодексом - трикратного розміру, тому висновок податкового органу про заниження позивачем суми орендної плати за землю за вказаний період, про збільшення суми грошового зобов'язання є заснований на законодавстві, а висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.
Таке застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 2 грудня 2014 року по справі № 21-274а14 (реєстраційний номер в ЄДРСР 42010791).
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кіровоградське автотранспортне підприємство 13555» залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко