"22" січня 2015 р. м. Київ К/800/61510/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Карася О.В., Рибченка А.О.,
за участю секретаря Загороднього А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕНЬСАНТЕХМОНТАЖ» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року
у справі № 815/2592/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
«ПІВДЕНЬСАНТЕХМОНТАЖ»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси
Одеської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових
повідомлень-рішень,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Південьсантехмонтаж» (надалі також - позивач, ТОВ «ПІВДЕНЬСАНТЕХМОНТАЖ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 липня 2012 року: №0001602200 та №0001592200.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року - без змін.
Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року і ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 26 липня 2012 року №0001602200 (збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1100032,00 грн., у тому числі 940763,00 грн. - за основним платежем та 159269,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), №0001592200 (збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 862021,00 грн., у тому числі 753283,00 грн. грн. - за основним платежем та 108738,00 грн. - за штрафними санкціями), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17 липня 2012 року №19/22-80/34994344, про порушення позивачем вимог порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також пункту 138.2 статті 138, підпунку139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).
Висновки відповідача про порушення позивачем наведених вище норм податкового законодавства ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат /валових витрат за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «РІП», ТОВ «ВС КОНАРІТ», оскільки ці контрагенти не вели реальної господарської діяльності, і не поставляли позивачу реальних товарів та послуг.
Надаючи оцінку висновкам попередніх судових інстанцій про дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Вищий адміністративний суд України звертає на наступне.
Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.
Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати/валові витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «СП ЕТО» укладено договори субпідряду від 11 січня 2011 року № 3 та від 2 грудня 2010 року № 23, предметом яких є виконання сантехнічних робіт.
На підтвердження фактичного виконання сантехнічних робіт позивачем надано довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти прийняття виконаних будівельних робіт, розрахунки загальновиробничих витрат, підсумкові відомості ресурсів, договірні ціни, платіжні доручення.
Крім того, як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та ТОВ «СП ЕТО» укладено договір оренди технічних засобів від 30 серпня 2010 року, на підтвердження фактичного виконання умов якого позивачем надано акти здачі-прийняття виконаних послуг по оренді технічних засобів, податкові накладні, платіжні доручення.
Як слідує з обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, 7 липня 2010 року між ТОВ «ВС КОНАРІТ» (орендодавець) та ТОВ «Південьсантехмонтаж» (орендар) укладено договір на оренду технічних засобів, на підтвердження фактичного виконання умов якого позивачем надано акті здачі-прийняття виконаних послуг по оренді технічних засобів, податкову накладну.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та з ТОВ «РІП»на підставі договору від 1 липня 2011 року № Р-84 щодо купівлі-продажу товару позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні та платіжні доручення.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили із того, що при складанні наведених вище документів суб'єктами господарювання допущено порушення, які унеможливлюють визначення за такими документами самої суті проведених господарських операцій, змісту обсягу та вартості наданих позивачу послуг вказаними контрагентами, не дають можливості чітко встановити осіб, які підписували певні первинні документи, а також дату та місце їх складання
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій послались на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2011 року по справі №1-1216/11, за змістом якого засновник та директор ТОВ «ВС КОНАРІТ» - ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за фіктивне підприємництво (стаття 205 частина 2 Кримінального кодексу України) та за складання та використання підроблених документів (стаття 358 частина 2 Кримінального кодексу України), як на доказ неможливості проведення позивачем реальних господарських операції ТОВ «ВС КОНАРІТ», який в силу положень частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України має преюдиційне значення у даній справі.
Також в обгрунтування правомірності донарахування грошового зобов'язання суди зазначили, що засновники та керівники ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «ВС КОНАРІТ», ТОВ «РІП»,- ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 не мають відношення до діяльності цих суб'єктів господарювання, не підписували від їх імені договорів, первинних документів та фінансової звітності.
З урахуванням наведеного суди зазначили, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, а відтак вони безпідставно відображені позивачем у податковому обліку.
Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає такі висновки попередніх судових інстанцій передчасними з огляду на те, що оцінка наявних у матеріалах справи доказів, наданих на підтвердження реальності господарських операцій, зроблена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто без всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх доказів у сукупності, адже документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки або недоліків у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Крім того, попередні судові інстанції, пославшись на окремі недоліки первинних документів, без дослідження усіх доказів у сукупності, зокрема і щодо використання отриманих від контрагентів товарів та послуг для провадження господарської діяльності, зазначили про фактичне нездійснення господарських операцій.
При цьому, пославшись на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2011 року по справі №1-1216/11, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
Проте, у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2011 року по справі №1-1216/11, і так само у поясненнях ОСОБА_7, ОСОБА_6 , наданих останніми у рамках розслідування кримінальних справ, відсутні посилання на незаконність або фіктивність діяльності конрагентів за господарськими операціями з позивачем в охоплений перевіркою період.
При цьому в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій не враховано наступного.
При реальності господарських операцій на підставі укладених договорів обставина, що договір та документи. що підтверджують її виконання від контрагентів оформлені за підписом особи, що заперечує їх підписання та наявність у нього повноважень як керівника саме по собі не є безумовним та достатнім доказом, що свідчить про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди.
При встановленні цієї обставини та недоведеності факту невиконання спірних господарських операцій, у отриманні права на податковий кредит та витрат /валових витрат може бути відмовлено у разі якщо податковим органом буде доведено, що платник податку діяв без належної обачності та, виходячи із умов та обставин здійснення відповідної угоди, знав або міг знати про зазначення контрагентом недостовірних відомостей чи про надання документів підписаних особою, що не є керівником контрагента чи про те, що контрагентом по договору є особа, яка не здійснювала реальної підприємницької діяльності та не декларувала свої податкові зобов'язання.
Принцип належної податкової обачності безпосередньо випливає із рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», на яке послалися попередні судові інстанції обґрунтовуючи правомірність відображення позивачем податковому обліку наслідків господарських операцій. У вказаному рішенні, з урахуванням якого, в силу положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права, зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
У зв'язку з викладеним судам слід було оцінити доводи позивача як з метою ретельної перевірки реальності виконання спірних господарських операцій, так і в контексті з'ясування прояву позивачем розумної обережності при виборі контрагентів, достеменно перевіривши обставини щодо вибору позивачем постачальників, а також обставини щодо порядку укладення правочинів з цими контрагентами.
При цьому судам слід звернути увагу на те, що за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.
Свідченням належної податкової обачності є не лише подання стандартного переліку документів, але й обґрунтування мотивів вибору постачальника та пояснення обставин укладення та виконання договору з контрагентом з урахуванням звичаїв ділового обороту у відповідній сфері.
Судам слід звернути увагу також і на те, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.
В умовах дії такого принципу адміністративного судочинства як офіційне з'ясування всіх обставин справи (закріплений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України), який забезпечує дотримання законності під час розгляду та вирішення публічно-правового спору по суті та надає однакові правові можливості і позивачеві, і відповідачеві відстояти свої законні права, свободи та інтереси, а також «урівнює» правові можливості в адміністративному процесі позивача, який намагається захистити свої порушені чи невизнані права, свободи, інтереси, із правовими можливостями відповідача, котрий первісно наділений значним потенціалом, аби довести свою правоту чи відстояти свої інтереси в адміністративному суді, суд, який вирішує спір між особою та суб'єктом владних повноважень, має вчиняти активні дії з метою виявлення та усестороннього дослідження обставин у справі, що визначає законність рішень адміністративного суду, захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі, й держави, захисту публічних інтересів.
Відтак, з метою правильного вирішення спору судам з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин слід перевірити чи були господарські операції позивача з його контрагентами реальними, чи призначені господарські операції, які за посиланням позивача здійснені контрагентами, призначені для провадження господарської діяльності, а також чи дотримано позивачем належної обачності при виборі контрагентів.
Суд акцентує увагу на тому, що в пункті 42 рішення «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 9 грудня 1994).
Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до передчасних висновків щодо суті спірних правовідносин, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВДЕНЬСАНТЕХМОНТАЖ» задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року скасувати.
Справу № 815/2592/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: О.В.Карась
А.О. Рибченко