24 лютого 2015 року м. Київ К/800/64887/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 28.08.2013
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013
у справі № 810/4094/13-а
за позовомПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
доМиронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.07.2013 № 0001762202, № 0001772202.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивач подав касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
У письмовому заперечені на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Лігран» за період з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт від 21.06.2013 № 216/22-011/00951770;
- перевіркою встановлено порушення позивачем п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138, ст.185, ст.186, ст.187, ст.187, ст.188, ст.200, п.201.1 ст.201, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем сум податкового кредиту та заниження сум податку на прибуток;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято:
1) податкове повідомлення-рішення від 08.08.2013 за №0001762202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 43 045 грн. (з яких: 28697 грн. - основний платіж та 14348 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) податкове повідомлення-рішення від 08.08.2013 за № 0001772202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 40 995 грн. (з яких: 27 330 грн. - основний платіж та 13 665 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Лігран» в період, який підлягав перевірці, не мали реального характеру, а наявні первинні документи не відповідають встановленим законом вимогам.
Судова колегія касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Лігран» (як постачальником) укладено договір поставки № 0108-Т від 01.08.2012, за умовами якого ТОВ «Лігран» передає, а позивач приймає макуху соняшникову.
Досліджуючи факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лігран», судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наданими позивачем доказами не підтверджено обставини фактичного здійснення спірних господарських операцій.
В ході судового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій досліджено подані позивачем докази, в тому числі, первинні документи, та встановлено, що наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних не містять даних щодо особи, яка прийняла товар, номеру, дати довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Надані позивачем копії товарно-транспортних накладних не містять інформації щодо особи, яка передала товар, дати та номеру довіреності, на підставі якої отримано товар, та конкретизованої адреси пункту навантаження та розвантаження товару, а товарно-транспортні накладні від 02.07.2012 та від 05.2012 зареєстровані за однаковим номером ТН 208122 без зазначення точної адреси складу постачальника у м. Дніпропетровську. Згідно наданої позивачем книги приходу товар було отримано 07.07.2012, однак, згідно актів списання №4597, №4629, №4637 макуха сонячна у кількості 71,205 т була списана 04.07.2012.
Крім того, судами встановлено, що за умовами укладеного договору кожна партія товару повинна супроводжуватися свідоцтвом якості, проте, копій свідоцтв якості на придбаний товар позивачем не надано.
Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження обставин подальшого використання придбаного товару в своїй господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з них неможливо встановити, який саме товар було реалізовано.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним позицією судів першої та апеляційної інстанцій, що окремі недоліки первинного документу або його відсутність не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, але, при цьому, також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, зробленим за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що обставини реального здійснення господарських операцій ними не підтверджено.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши обставини відсутності факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування платником податку сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за результатами таких операцій, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - такими, що підлягають скасуванню.
Доводи касаційної скарги вищенаведеного не спростовують та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» залишити без задоволення.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний