18 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
Лесько А.О., Хопти С.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 листопада 2014 року,
У липні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 04 квітня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ТОВ «Бакалія-Продукт» в особі директора ОСОБА_5 було укладено кредитний договір про отримання підприємством кредитних коштів у сумі 420 тис. грн. зі строком повернення до 04 травня 2009 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором ТОВ «Бакалія-Продукт» передало в заставу за договором твердої застави № VL 25-07 від 04 травня 2007 року продовольчі товари на суму 841 664 грн. 04 коп. 14 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та приватним підприємцем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_6 отримав кредитні кошти у сумі 350 тис. грн. зі строком повернення 14 травня 2012 року. Крім того, за договором іпотеки від 23 травня 2007 року для забезпечення виконання по вказаним кредитним договорам ОСОБА_5 було передано банківській установі в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться в АДРЕСА_1, заставною вартістю за домовленістю сторін у розмірі 707 тис. грн.
ОСОБА_3, працюючи на посаді заступника директора Житомирського філіалу «ПриватБанк», 05 вересня 2007 року, діючи умисно в інтересах позичальника - ТОВ «Бакалія-Продукт», з метою незаконного виведення з під іпотеки банку за вищевказаними кредитними договорами іпотечного нерухомого майна, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам банку, видала працівнику банку усне розпорядження про негайну підготовку листа, в якому мають бути зазначені неправдиві відомості про повне погашення позивальником заборгованості за кредитами та надання дозволу у на виведення з-під банківської застави об'єкта нерухомості. Вказаний лист був направлений приватному нотаріусу ОСОБА_7, яка на його підставі зняла заборону на відчуження іпотечного майна. 06 вересня 2007 року нерухоме майно, що перебувало в іпотеці банку, було продане ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з директором ТОВ «Бакалія-Продукт» ОСОБА_5 Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 367 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Внаслідок протиправних дій відповідачки, що призвели до унеможливлення погашення боргу за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, банку завдано збитки у розмірі 414 702 грн. 78 коп., які позивач, з урахуванням заяви про залишення без розгляду частини вимог, просив стягнути з ОСОБА_3 на відшкодування шкоди.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших підстав.
У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідачка факт заподіяння шкоди злочином не заперечує, ураховуючи положення ст. 1166 ЦК України та те, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2013 року, заборгованість за кредитним договором повністю стягнута з ТОВ «Бакалія-Продукт» та ОСОБА_5, тому стягнення з відповідачки матеріальної шкоди у розмірі заборгованості за тілом кредиту у сумі 414 702 грн. 78 коп. буде подвійним виконанням зобов'язання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав, апеляційний суд виходив з того, що у даному випадку питання відшкодування матеріальної шкоди відповідачкою має вирішуватися не за правилами ст. 1166 ЦК України, а за правилами ст. 134 КЗпП України, а посилання позивача на невідповідну норму закону є підставою для відмови у позові.
З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що ОСОБА_3 перебуваючи у трудових відносинах із ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк»), де працювала на посаді заступника директора Житомирського філіалу «ПриватБанк» 05 вересня 2007 року, з метою незаконного виведення з-під іпотеки банку за кредитними договорами від 04 травня 2007 року та від 14 травня 2007 року, укладеними між ТОВ «Бакалія-Продукт» та приватним підприємцем ОСОБА_9 іпотечного нерухомого майна - нежитлового приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться у АДРЕСА_1, незважаючи на наявність заборгованості по кредитному договору, діючи всупереч інтересам банку, видала працівнику банку усне розпорядження про негайну підготовку листа, в якому мають бути зазначені відомості про повне погашення позивальником заборгованості за кредитами та надання дозволу на виведення з-під банківської застави об'єкта нерухомості. Вказаний лист був направлений приватному нотаріусу ОСОБА_7, яка на його підставі зняла заборону на відчуження іпотечного майна. 06 вересня 2007 року нерухоме майно, що перебувало в іпотеці банку, було продане ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з директором ТОВ «Бакалія-Продукт» ОСОБА_5
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 367 КК України, за вищевказані дії, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (а. с. 13-14).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що суд першої інстанції не перевірив наявність загальних підстав для матеріальної відповідальності відповідачки та невірно застосував норми ст. 1166 ЦК України.
При цьому суд не звернув уваги, що ОСОБА_3 визнала свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, згідно диспозиції якої службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.
Тобто для кваліфікації діяння за ст. 367 КК України слід встановити наявність трьох ознак у їх сукупності: дія або бездіяльність службової особи; 2) наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб; 3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.
Службова недбалість вважається закінченим злочином з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 367 КК України.
Як вбачається з постанови Корольовського районного суду м. Житомира від 19 квітня 2013 року, ОСОБА_3 визнала себе винною у вчиненні діяння передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, тобто визнала факт завдання тяжких наслідків.
Звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не є реабілітуючою обставиною та не звільняє останню від обов'язку по відшкодуванню шкоди, завданої злочином.
У свою чергу суд першої інстанції, посилаючись на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2013 року, та яким з ТОВ «Бакалія-Продукт» та ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за кредитним договором, дійшов висновку, що стягнення з відповідачки матеріальної шкоди у розмірі заборгованості за тілом кредиту у сумі 414 702 грн. 78 коп. буде подвійним виконанням зобов'язання.
При цьому суд не взяв до уваги довідку ПАТ КБ «ПриватБанк», згідно якої станом на 19 вересня 2014 року виконавче провадження № 32296093 по примусовому стягненню з ТОВ «Бакалія-продукт», ОСОБА_5 заборгованості у сумі 1 214 056 грн. 13 коп. не закінчено (а. с. 38) та відповідно не з'ясував, чи були виконані вищезазначені судові рішення.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд послався на те, що питання відшкодування матеріальної шкоди відповідачкою має вирішуватися не за правилами ст. 1166 ЦК України, а за правилами ст. 134 КЗпП України. При цьому не взяв до уваги, що підставами позову є не саме по собі посилання на норму матеріального права, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Зі змісту позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що пред'являючи позов банк посилався на те, що ОСОБА_3, працюючи на посаді заступника директора Житомирського філіалу «ПриватБанк», 05 вересня 2007 року, діючи умисно в інтересах позичальника - ТОВ «Бакалія-Продукт», з метою незаконного виведення з під іпотеки банку за вищевказаними кредитними договорами іпотечного нерухомого майна, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам банку, видала працівнику банку усне розпорядження про негайну підготовку листа, в якому мають бути зазначені неправдиві відомості про повне погашення позивальником заборгованості за кредитами та надання дозволу у на виведення з-під банківської застави об'єкта нерухомості.
За таких підстав суду першої інстанції у відповідності до п. п. 1, 2, 6 ст. 130 ЦПК України слід було уточнити позовні вимоги у попередньому судовому засіданні і у залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.
Таким чином судами у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не враховані норми матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлені та не перевірені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта