28 січня 2015 року м. Київ К/9991/4687/12
у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області на постанову апеляційного суду Житомирської області від 30 листопада 2011 року,
В серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, з 1996 року працює в с. Ігнатпіль Овруцького району Житомирської області (СКМС-276 відділок Ігнатпільський пісчаний кар'єр), яке віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення. Позивач має право на виплати, встановлені статтями 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте всупереч вимогам зазначеного Закону, який визначає розмір цих виплат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, соціальні виплати позивач отримувала у твердих сумах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року №836. Просив визнати неправомірними дії відповідача; стягнути з відповідача доплату згідно статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 серпня 2008 року по 30 червня 2009 року в сумі 2548,80 грн; стягнути з відповідача доплату згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01 вересня 1996 року по 30 червня 2009 року в сумі 80158 грн.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 20 серпня 2010 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області щодо виплати ОСОБА_1 коштів у розмірах менших, ніж це передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_1 передбачену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва за період з 1 серпня 2008 року по 30 червня 2009 року в сумі 2550,90 грн, передбачену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») доплату до заробітної плати за період з 2 вересня 1996 року по 31 грудня 2005 року, з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 30 червня 2009 року в сумі 74205,60 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 30 листопада 2011 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області було задоволено частково. Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 20 серпня 2010 року скасовано.
Позов задовольнити частково.
Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та доплати до заробітної плати як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення, у менших розмірах, ніж передбачені статтями 37 та 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва у розмірі 40% мінімальної заробітної плати щомісяця і доплату до заробітної плати як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат щомісяця, передбачених статтями 37 та 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 1 серпня 2008 року по 1 липня 2009 року.
В задоволенні решти вимог відмовлено в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, протягом спірного періоду працював в с. Ігнатпіль Овруцького району Житомирської області (СКМС-276 відділок Ігнатпільський пісчаний кар'єр), яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Компенсаційні виплати позивач отримував відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836.
Абзацом третім частини першої та частиною третьою статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (у редакції, чинній з 9 липня 2007 року) визначено, що громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання.
Абзацом третім частини першої статті 39 Закону № 796-XII визначено, що громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI статтю 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, відповідно до положень частини першої та третьої якої громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI частини першу та другу статті 39 Закону № 796-XII замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Вихідними критеріями обрахунку спірних сум виплат є мінімальна заробітна плата, розмір якої визначається законами України про державний бюджет на відповідний рік.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796-ХІІ та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідні роки, а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836, положення якої істотно звужують обсяг встановлених законом прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правильно застосував річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення до суду), оскільки позивачем було пропущено зазначений строк звернення до суду без поважних причин, відповідач у запереченнях на позов наполягав на застосуванні статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.16).
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Житомирської області від 30 листопада 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Заїка М.М.
Пасічник С.С.