28 січня 2015 року м. Київ К/9991/57367/11
у м. Києві колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Заїки М.М., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання дій неправомірними та стягнення щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на постанову апеляційного суду Луганської області від 7 лютого 2011 року,
У червні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що є інвалідом війни ІІ групи, тому відповідно до положень частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте всупереч вимозі зазначеного Закону щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2009 рік була виплачена позивачу не в повному розмірі. Просив визнати неправомірними дії відповідача щодо здійснення виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2009 рік в розмірі меншому, ніж це визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік в розмірі 3554 грн.
Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 4 червня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, пов'язані з виплатою ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2009 році в розмірі меншому, ніж встановлено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 3554 грн недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік за рахунок Державного бюджету України.
Постановою апеляційного суду Луганської області від 7 лютого 2011 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області задоволено частково. Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 4 червня 2010 року змінено. Абзац третій резолютивної частини постанови викладено в новій редакції, відповідно до якої зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням фактично виплачених сум. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати постановлене рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи.
Частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (у редакції, чинній з 9 липня 2007 року) встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення підпункту «б» підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У 2009 році позивачу до 5 травня виплачена допомога у розмірі 430 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» від 18 березня 2009 року № 211.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI не внесено змін та не було зупинено дію частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, тобто законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при розрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», застосуванню підлягає мінімальний розмір пенсії за віком, який вираховується виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а не розмір, що установлений постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211, на яку послався відповідач в касаційній скарзі.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про те, що грошова допомога до 5 травня інвалідам війни ІІ групи повинна виплачуватися органом праці та соціального захисту населення у розмірах, встановлених частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції станом на 22 травня 2008 року з урахуванням положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Апеляційний суд правомірно змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції, що ухвалив рішення, у якому обчислив та визначив конкретний розмір соціальної виплати, належної до виплати позивачу, чим фактично виконав повноваження, покладені на орган праці та соціального захисту населення, чого робити був не вправі.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Луганської області від 7 лютого 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Заїка М.М.