21 січня 2015 року м. Київ К/9991/61089/12
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення грошової компенсації за невидане службове обмундирування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2012 року,
23 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебуває на посаді голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 26 червня 1982 року. Згідно із пунктом 2.10 Положення про порядок одержання, обміну, видачі та носіння службового обмундирування судді України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 1994 року № 16/5, за одяг, який не виданий згідно з нормами забезпечення з причин, не залежних від Верховного Суду України, Вищого Арбітражного суду, Міністерства юстиції України, суддям виплачується грошова компенсація вартості даного одягу. Службове обмундирування за 2003 - 2006 роки позивачу не видавалось. Просила стягнути з відповідачів грошову компенсацію за невидане службове обмундирування в розмірі 15 900 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року позов ОСОБА_1 в частині вимог за 2003, 2004 роки залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 за 2005, 2006 роки відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України було встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції Державна судова адміністрація України у своєму запереченні на позовну заяву заявляла про пропущення строку звернення до суду (а.с.40).
Звертаючись 23 жовтня 2006 року до суду з позовними вимогами за 2003, 2004 роки, позивач клопотання про поновлення строку звернення до суду не подала, доводи, що вказують на перешкоди для своєчасного звернення до суду в межах строку, встановленого процесуальним законом, не зазначила.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення до суду), та обґрунтовано залишив без розгляду позовні вимоги за 2003, 2004 роки, оскільки позивачем було пропущено зазначений строк звернення до суду без поважних причин.
Сподівання на врегулювання питання щодо виплати компенсації замість службового обмундирування в добровільному порядку, про що позивач зазначає в доводах касаційної скарги, колегія суддів не може визнати поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Інші підстави пропуску строку судами не встановлені.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на посаді голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 26 червня 1982 року.
Відповідно до вимог частини дванадцятої статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII (в редакції, що була чинною до 11 березня 2000 року) судді забезпечувалися безплатним службовим обмундируванням за нормами, які визначалися Урядом України.
На виконання вказаних вимог Закону Кабінетом Міністрів України було затверджено постанову від 19 березня 1994 року №177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України».
Наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 1994 року № 16/5 затверджено Положення про порядок одержання, обліку, видачі та носіння службового обмундирування суддів України, пунктом 2.10 якого було передбачено, що за одяг, який не виданий, згідно з нормами забезпечення з причин незалежних від Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, Міністерства юстиції України, суддям виплачується грошова компенсація вартості даного одягу і згідно із нормами зараховується у термін його носіння. Для оформлення компенсаційних виплат подається заява судді на ім'я голови Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, обласного (міського) суду, арбітражного суду, Міністра юстиції Республіки Крим, начальника управління юстиції.
Виплата грошової компенсації проводилася бухгалтеріями Верховного Суду України, Вищого Арбітражного Суду України, обласного, Київського, Севастопольського міського суду, арбітражних судів областей, міст Києва та Севастополя, Міністерства юстиції Республіки Крим, управлінь юстиції обласних, Київського, Севастопольського міських держадміністрацій.
11 березня 2000 року набув чинності Закон України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року № 1459-III, пунктом 1 статті 1 якого перше речення частини дванадцятої статті 44 Закону України «Про статус суддів» виключено.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 пункт 1 статті 1 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» визнано неконституційним.
13 березня 2003 року Міністерством юстиції України прийнято наказ №19/5 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Мін'юсту України від 22 квітня 1994 року №16/5».
З 04 вересня 2003 року постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №177 «Про норми забезпечення службовим обмундируванням суддів України» втратила чинність на підставі постанови Уряду від 04 вересня 2003 року №1393 «Про норми забезпечення мантіями та суддівськими нагрудними знаками суддів судів загальної юрисдикції».
Таким чином, забезпечення службовим обмундируванням суддів або виплата грошової компенсація за невикористане службове обмундирування були передбачені законодавством в період з 1996 року по 11 березня 2000 року та з 20 березня 2002 року по 13 березня 2003 року.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за 2005, 2006 роки.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року, постанову Сумського окружного адміністративного суду від 7 березня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Іваненко Я.Л.