8 липня 2009 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Костенка А.В.,
Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Лішень Зінаїди Петрівни про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 листопада 2008 року,
У лютому 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з названим позовом.
Зазначала, що після смерті брата, ОСОБА_3, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилося спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1.
На той час син померлого - ОСОБА_4 мешкав за межами України, спадщину не прийняв, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
В березні 2004 року вона звернулася до нотаріуса з питання оформлення спадщини після смерті брата. З урахуванням порад нотаріуса та з метою економії коштів в той же день написала заяву про відмову від спадщини на користь своєї дочки, ОСОБА_5
Однак нотаріус відмовила ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв'язку з прийняттям спадщини іншими особами. Відмова нотаріуса була оскаржена дочкою в судовому порядку, але рішеннями судів всіх інстанцій дочці у позові відмовлено.
Оскільки при написанні заяви про відмову від спадщини на користь дочки вона діяла під впливом помилки, ОСОБА_2 просила суд визнати її відмову від спадщини недійсною.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 31 березня 2008 року позов задоволено: відмову ОСОБА_2. від прийняття спадщини після смерті її брата, ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що була оформлена у вигляді заяви від 26 січня 2004 року, визнано недійсною.
Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_1. оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 листопада 2008 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1. закрито з підстав, передбачених ч. 1 ст. 292 ЦПК України.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1. не була стороною правочину, що був оспорений позивачкою, а тому місцевий суд, визнавши його недійсним, питання про права та обов'язки заявниці не вирішував.
Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1. указувала на те, що вона є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, а тому суд був зобов'язаний залучити її до участі у справі як належного відповідача.
Проте, апеляційний суд в порушення вимог ч. 1 ст. 292 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, доводів ОСОБА_1. належним чином не перевірив та не вирішив питання, чи зачіпаються ухваленим рішенням місцевого суду спадкові права заявниці.
За таких обставин апеляційний суд належним чином не виконав своїх процесуальних обов'язків і прийшов до передчасного висновку про закриття апеляційного провадження, тому оскаржувана ухвала апеляційного суду не може бути визнана законною й обґрунтованою, в зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України з передачею питання на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст.ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 листопада 2008 року скасувати, а питання передати на розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
А.В. Костенко
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Я.М. Романюк