15 липня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Костенка А.В., Левченка Є.Ф.,
Лихути Л.М., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Міжобласної спеціальної середньої загальноосвітньої вечірньої й заочної школи для сліпих та слабозорих, Головного управління науки та освіти м. Києва про поновлення на роботі, визнання неправомірними дій відповідачів,
У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому не погоджувалась із встановленим у школі педагогічним навантаженням, з продовженням договорів з учителями школи, посилалась на неналежну оплату праці, у тому числі за час перебування у відрядженні та на курсах підвищення кваліфікації. Вказувала, що неналежним чином була поновлена на роботі за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва та їй незаконно було встановлено менше навантаження ніж було до її звільнення.
У подальшому звернулась з позовом про поновлення на роботі, посилаючись на те, що відповідно до наказу № 46 від 10 травня 2007 року її було незаконно звільнено з роботи 16 лютого 2007 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Зазначала, що з моменту поновлення її на роботі по першому звільненню, вона жодного разу не виконувала своїх обов'язків вчителя, а знаходилася на лікарняних та у відпустках. Просила задовольнити її вимоги.
Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 7 грудня
2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 березня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення проведено згідно з наказом, який є законним і обґрунтованим, оскільки допущені позивачкою порушення й стали підставою для звільнення.
Проте повністю з такими висновками суду погодитися не можна.
Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 80 від 6 вересня
2006 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді вчителя математики Єнакіївського навчально-консультаційного пункту відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 вересня 2006 року.
Наказом № 40 від 27 квітня 2007 року її звільнено з роботи за прогули без поважних причин відповідно за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підставою для звільнення являвся акт про вчинення прогулу від 16 лютого 2007 року.
7 травня 2007 року адміністрацією було отримано листа з Міської лікарні
№ 7 м. Єнакієве про те, що ОСОБА_1 знаходилась на лікарняному з
26 квітня 2007 року по 28 квітня 2007 року в травмпункті цієї лікарні.
На підставі зазначеного листа наказом № 44 від 7 травня 2007 року “Про скасування наказу” було скасовано наказ № 40 від 27 квітня 2007 року про звільнення і ОСОБА_1 була поновлена на посаді вчителя математики Єнакіївського НКП з 16 лютого 2007 року.
Наказом № 46 від 10 травня 2007 року ОСОБА_1 знову звільнено з роботи з 16 лютого 2007 року відповідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Прийшовши до висновку про наявність підстав для звільнення позивачки за вчинення прогулу, суд не перевірив дотримання відповідачем строків притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, передбачених ст. 148 КЗпП України.
Судом установлено, що прогул було вчинено 16 лютого 2007 року.
Проте останній наказ про звільнення № 46 видано 10 травня 2007 року, майже через три місяці після вчинення дисциплінарного проступку і його виявлення, оскільки акт було складено саме 16 лютого 2007 року. Попередній наказ про звільнення від 27 квітня 2007 року було скасовано самим відповідачем і ОСОБА_1 було поновлено на роботі.
У матеріалах справи в наявності є дані про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 лише за період з 5 березня по 11 березня 2007 року та з
26 квітня по 28 квітня 2007 року, які підлягають виключенню із місячного терміну на притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Інших доказів, які б свідчили про перебування позивачки на лікарняному чи у відпустці у лютому-травні 2007 року, в матеріалах справи немає, хоч як позивачка так і представник відповідача в ході судового розгляду пояснювали, що позивачка не виходила на роботу через хворобу та соціальні відпустки, але відповідач відмовився оплатити листки непрацездатності через звільнення позивачки.
Проте суд ці обставини не перевіряв, не з'ясовував скільки днів з часу виявлення дисциплінарного проступку і до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення позивачка перебувала на лікарняному та чи за виключенням цих днів відповідачем дотримано строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
На ці недоліки не звернув уваги й апеляційний суд.
За таких обставин судові рішення в частині вимог про поновлення на роботі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення відповідають обставинам справи і чинному законодавству.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 7 грудня
2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 19 березня
2008 року в частині позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г. Ярема
Судді: А.В. Костенко
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Я.М. Романюк